Історії ТНПУ ім.В.Гнатюка:
подяка тривалістю в життя
подяка тривалістю в життя
На ФБ-сторінці університету альбом "Світлини минулого століття" створений п'ять років тому, він час від часу поповнюється. Це один із способів не лише зберегти історію університету, а й додати унікальні оціфровані чорно-білі миті минулого до спільного літопису, адже іноді читачі надсилають свої оригінальні світлини.
На одному 67-ми фото - викладачі тоді ще інституту Олександра Дмитрівна Ткачук, Марія Германівна Лівінська, Галина Василівна Дідик. Стаючи до фото, ніхто з них не думав, що воно стане історичним.
А днями прийшла звістка з далекого заокеанського міста Йонкерс від нашого краянина, уродженця райцентру Монастириська на Тернопільщині В'ячеслава Семенко.
- Мені 72 роки, - пише пан Вєячеслав, - Довго живу за кордоном. Не можу собі вибачити, що за життєвою метушнею не подякував як слід Марії Германівні за науку.
Такі щирі, такі щемні слова! В цих трьох коротких реченнях - історія, долі, стосунки, характери, людські якості. Так, вдячність має властивість запізнюватися, бо розуміння цінності життєвої науки приходить не відразу, іноді - непоправимо пізно.
І, напевно, жодна міністерська постанова не зробила більше для підвищення престижу професії Вчителя, ніж цей коментар. Марія Германівна Лівінська відійшла у вічність, а учні її по всьому світу зберігають про неї зворушливі, теплі спогади. Окрім висококласних професійних якостей, вимогливості, відданості викладацькій роботі, наші випускниги згадують, як уважно ділилася вона рецептами з тими, хто був застуджений, кашляв; як давала побутові поради студентам, котрі мешкали в гуртожитку; як частувала особливим чаєм з грейпфрутом під час шкільної олімпіади з фізики... І жодна методична рекомендація не справила такого враження, як той грейпфрутовий чай!
А скільки таких педагогів працювали і працють в нашому університеті!
А скільки таких яскравих, талановитих, щирих вчителів вийшли зі стін ТНПУ ім.В.Гнатюка!
Так, життєва метушня безжально править наші щоденні плани, а більшості людей ніяково і незвично говорити пафосні слова. Але треба бути пильними, щоб у буденних клопотах не забути тих, кому завдячуємо долею. Підтримка, допомога, а часом прості слова подяки подовжать життя нашим вчителям, додадуть радості. Це це під силу кожному, тож нехай подяки будуть вчасними!
І які б зміни не трусили наш світ, Вчитель - професія, покликання, доля - залишається на особливому, почесному щаблі суспільства. І не тому, що є відповідне рішення чи постанова, а тому, що важлива, велична і вічна є його місія в долях кожного з нас.
Методист відділу у справах молоді
ТНПУ ім.В.Гнатюка
Юрчак Людмила Ростиславівна
Такі щирі, такі щемні слова! В цих трьох коротких реченнях - історія, долі, стосунки, характери, людські якості. Так, вдячність має властивість запізнюватися, бо розуміння цінності життєвої науки приходить не відразу, іноді - непоправимо пізно.
І, напевно, жодна міністерська постанова не зробила більше для підвищення престижу професії Вчителя, ніж цей коментар. Марія Германівна Лівінська відійшла у вічність, а учні її по всьому світу зберігають про неї зворушливі, теплі спогади. Окрім висококласних професійних якостей, вимогливості, відданості викладацькій роботі, наші випускниги згадують, як уважно ділилася вона рецептами з тими, хто був застуджений, кашляв; як давала побутові поради студентам, котрі мешкали в гуртожитку; як частувала особливим чаєм з грейпфрутом під час шкільної олімпіади з фізики... І жодна методична рекомендація не справила такого враження, як той грейпфрутовий чай!
А скільки таких педагогів працювали і працють в нашому університеті!
А скільки таких яскравих, талановитих, щирих вчителів вийшли зі стін ТНПУ ім.В.Гнатюка!
Так, життєва метушня безжально править наші щоденні плани, а більшості людей ніяково і незвично говорити пафосні слова. Але треба бути пильними, щоб у буденних клопотах не забути тих, кому завдячуємо долею. Підтримка, допомога, а часом прості слова подяки подовжать життя нашим вчителям, додадуть радості. Це це під силу кожному, тож нехай подяки будуть вчасними!
І які б зміни не трусили наш світ, Вчитель - професія, покликання, доля - залишається на особливому, почесному щаблі суспільства. І не тому, що є відповідне рішення чи постанова, а тому, що важлива, велична і вічна є його місія в долях кожного з нас.
Методист відділу у справах молоді
ТНПУ ім.В.Гнатюка
Юрчак Людмила Ростиславівна