ЗМІ про нас

Найяскравіше враження –
це становлення себе як особистості, -
Ірина Павко про навчання в ТНПУ ім.В.Гнатюка

27 вересня. Я – Терези. Знатоки говорять, що друзі для мене дуже важливі. Я – живий доказ пропащої астрології.

Можеш називати мене Ейрен – це моє несправжнє ім’я, я взнала його з якоїсь безглуздої статті в інтернеті. Багато визначень, більшість слів для мене незрозумілі, дивні символи. Це була моя перша прочитана стаття. Дивно, але я не пам’ятаю про що вона… єдине, що пам’ятаю – це ім’я… Ейрен… Я хотіла собі таке ім’я і воно стало моїм…

Уяви мене як людину, яку ти колись знав, того, хто тобі подобається, а найкраще всього – уяви мене собою. В дитинстві я була однією з кращих в класі, це не тому, що я любила вчитися, а тому, що розуміла: аби досягнути більшого і видряпатися звідси треба добре навчатися. У мене були друзі, але все одно я відчувала себе самотньою…

Зараз? ТНПУ і твір про найяскравіші враження. Я скажу так: виступи, сценарії, пари, оцінки, старостати, грамоти..гарно! Найяскравіше враження – це становлення себе як особистості. Як часто ми губимося серед натовпу активістів та «розумників», як часто викладач не може розгледіти твій потенціал чи утискає його, як часто ти розумієш, що друзів в групі у тебе немає, а є рейтинг.

П’ятий курс.

Помітили, як швидко ми подорослішали? Як відносини перестали бути першими, як телефони заповнилися чужими іменами, як мами перестали сварити, коли довго гуляєш? А як жартуєм не червоніючи? Дізналися, що таке смерть, що таке втрачати, забувати, викидати, залишати позаду і закривати двері... Вконтактах вже не стоїть статус «все складно», вже не приховані друзі, та й Вконтакті вже немає. Прийшлося зрозуміти, що все або просто, або ніяк і немає для чого розігрувати драму. Тепер потрібно відповідати за свої вчинки, слова та дії. Телефонних дзвінків чекаєш все менше, телефон вимикаєш все частіше. Розчаровуватися в людях стало звичніше. Радіти сонцю вже складніше, а ненавидіти дощ – просто, адже він і так все псує. Літо – це вже не «ніякого навчання», а рідний дім, гори, море. З’явилося стільки нових слів: робота, аванс, перездачі, інплан, стрес, дієта... але вони так швидко набридли. Щирість десь загубилася...Не помітили? Ніхто не помітив..

З часом, навчаючись на філфаці, я зрозуміла, що слухати аудіокнигу в маршрутці приємніше, ніж музику. Без книги я нікуди не виходжу, навіть якщо вона просто лежить у портфелі ззаді. Любов до слова, любов до факультету, любов до тебе, рідний ТНПУ…

Запам’ятай, студенте, ти сам будуєш собі рамки... І вони лише в твоїй голові. І не більше... Ти сам обираєш де будеш працювати і як вчитися. Які отримувати оцінки і якого кольору буде твій диплом. Твоя робота – це твій вибір. Лиш за тобою вибір міста-мрії. І тільки ти обираєш свій шлях. Чого ти хочеш – легке безтурботне життя чи вузьку дорогу, сповнену пригод? Якщо в тебе немає мрії, отже, ти працюєш на чужу... Ти цього хочеш? Вибір за тобою. Ти обираєш як тобі розвиватися і в що вникати. Що важливе, а що не гідне твоєї уваги. Ти вибираєш, як думати про людей, чи, можливо, не варто про них думати... Кожен день – це вибір. І він за тобою...
Кінець...