— Дмитре, перші твої інтерв’ю в статусі чемпіона світу були, як-то кажуть, на емоціях, а тепер вже прийшло усвідомлення тієї перемоги?
— Остаточне усвідомлення статусу чемпіона світу ще, напевно, попереду, але вже чітко розумію, що медаль моя і ніхто її вже не забере (сміється, — ред.).
— Найзапекліша боротьба у тій гонці переслідування була на фінішному колі з багаторазовим чемпіоном світу та олімпійським чемпіоном норвежцем Йоханесом Тінгнесом Бьо. Тоді після фінішу він був дуже розчарований…
— Так, і я його чудово розумію, адже, зважаючи на чудову спортивну форму, він планував забрати все «золото» на чемпіонаті. А тут така прикра поразка, та ще від українця, який ніколи раніше не був на подіумі великих змагань. Ми поспілкувалися з Йоханесом на вечірці, присвяченій завершенню сезону, побажали один одному успіху. І, з його слів, він задоволений, що золота медаль поїхала саме в Україну.
— Новий зірковий статус накладає особливі відчуття при підготовці до майбутнього сезону?
— Тепер у мене на меті — закріпитися в статусі одного з кращих біатлоністів світу. До цього буду готуватися у міжсезоння як фізично, так і психологічно. А загалом ми з тренерами завжди комплексно готуємося як до сезону, так і до кожної гонки — виробляємо тактику, аналізуємо кожну деталь аж до думок під час гонки, щоб нічого не відволікало. Мінімум емоцій — максимум зосередження!
— Нині дуже непевний час і перед кожним може постати вибір: захищати свою державу чи залишити її. Наприклад, змінити громадянство і виступати за іншу країну. Нині ти в складі Національної гвардії України, але, якщо виникне такий вибір, то що обереш — спорт чи захист держави?
— Я давав присягу, і якщо мене викличуть до військової частини, то піду захищати державу. Навіть ніколи не думав про можливість кудись утекти чи переховатися. Це однозначно не для мене…
— А чи вистачає тобі часу для спілкування з рідними?
— Насправді дуже мало часу проводжу з рідними, а після перемоги на чемпіонаті світу його стало ще менше. Мені цього не вистачає, прагну більшого, але поки ми готуємося до сезону, тренуємося та виступаємо за кордоном, вдома проводжу дуже мало часу. Ми витрачаємо багато часу на переїзди. Сподіваємося, що в Україні з’явиться потужний біатлонний центр, тож принаймні частину тренувальної роботи вдасться зробити вдома і все буде значно простіше.
— Є проект створення такого центру в «Буковелі». Його будівництво реальне?
— Нині створення центру на стадії оголошення тендерних процедур, і, сподіваюся, незабаром почнеться його будівництво. Воно мало розпочатися ще рік тому, але, не знаю точно з яких причин, тендер тоді зірвався. Та виділені кошти були перенесені на цей рік, отож, сподіваюся, що тепер все буде гаразд. Нас обнадіяли, що до осені буде нове стрільбище і лижоролерна траса.
— У тебе батьки — лижники, дружина — біатлоністка, то доньку теж у біатлон віддаси?
— Хіба, якщо вона сама захоче, то відведу її, і не лише на біатлон, а на будь-який інший вид спорту. Але так, щоб вимагати, мовляв, тато з мамою з біатлону, а бабця з дідом — з лижного спорту, і ти мусиш, то я не прихильник такого. Мене також ніхто не змушував йти в спорт, це моє особисте рішення.
— Куди вирушиш на відпочинок після напруженого сезону?
— На відпочинок я однозначно їду з сім’єю. Цього разу ми відпочиваємо в ОАЕ. Після такого важкого сезону просто полежати з десяток днів на пляжі — найкращий вид відпочинку для мене. Я люблю відпочивати й більш активно, але то вже пізніше, коли набираюся сил. А наразі просто хочеться про все забути, у тому числі й про існування біатлону (сміється, — ред.).
