ЗМІ про нас
Історія успіху Світлани Крикончук (ВІДЕО)
Напередодні зимових свят ця історія - по-особливому тепла і зворушлива. Напевно, багатьом вона стане прикладом.
Приємно буде читати її і нашому викладачеві, Павлу Петровичу Клочку, який своїм професійним поглядом розгледів майбутню зірку і вчасним словом скерував на лижню, що веде до перемоги.
"Терен" започаткував серію матеріалів «Історія успіху». Ми розповідаємо про відомих жителів Тернопілля - людей, які досягли успіху завдяки неймовірній силі волі та титанічній праці над собою. Їхня відомість - закономірна плата за вкладені зусилля.
Сьогодні пропонуємо розповідь про історію успіху тернопільської біатлоністки, призерки чемпіонатів Європи та світу Світлани Крикончук.
- Вітаємо, Світлано! Розкажіть, як потрапили у біатлон?
- Біатлон чисто випадково появився у моєму житті. Я приїхала на змагання з кросу, де зайняла 2 місце, і тренер, пізніше він був у мене першим тренером з біатлону, Клочко Павло Петрович, усіх запитував: "Хто хоче йти у педагогічний ліцей на спортивне відділення?".
Я послухала, підійшла до нього, запитала, що це за ліцей, які там напрямки. Він розказав, що є фізкультура, фізичне виховання. Запитала, чи можна туди поступити, він відповів: "Приїжджай, здаси там крос, здаси тестування з анатомії".
Я приїхала, поступила в 11 клас, і він сказав: "Я тренер лижних гонок, будеш ходити до мене на лижні гонки". Пройшов рік, я в ліцеї вчилася. У травні виграла змагання, зайняла перше місце, підійшли до мене тренери з біатлону та кажуть: "Ми чекаємо тебе в біатлоні". Так я прийшла в біатлон, мені тоді було 17 років.
- Скільки часу займаєтесь професійним спортом?
- На даний час не займаюсь, 2 роки, як завершила, а займалась біатлоном 13 років.
- Пам'ятаєте перші нагороди? За що отримували?
- Перша медаль була в кросі - 2 місце, а в біатлоні перша медаль була на всеукраїнських змаганнях в Сумах. Я, тоді 17-літня, приїхала перший раз на всеукраїнське змагання, настріляла 6 промахів в спринті, зайняла 2 місце. Була в шоці… Тоді був відбір на чемпіонат світу в Чехії. На другий день ми бігли усі в одній віковій групі: дорослі, юніорки, дівчата. Я зайняла серед усіх 3 місце і потрапила на чемпіонат світу. В мене не було ні паспорту, ні візи, в мене нічого не було, і мені сказали: "Це якась випадковість, хто її буде брати, ми її нікуди не беремо, хай готує собі паспорт, якщо на наступний рік так само виступить, тоді ми її візьмемо".
На другий рік я також займаю призові місця, а у відборі їду на чемпіонат світу в Італію по літному біатлону і виграю в перший день срібло. Це була перша моя міжнародна медаль, на другий день - золото.
- Як батьки ставились до захоплення доньки?
- Тато був "за", а мама проти. Мама в мене була вчителькою математики, вона хотіла, щоб я йшла вчитись на математику, а я її ніколи в житті не любила (сміється - прим. авт.). Коли я поступила на фізкультуру, то мама постійно питала, чи можна, щоб я перевелась на математику. Я маму заспокоювала, що переведусь. Коли я виграла золото чемпіонату світу, мама стіл накрила всім родичам, вона збирала всі виписки з газети, збирала мої фотографії, дивилась телевізор і більше ту тему не піднімала, щоб я перевелась.
- Якби мали можливість повернути все назад, займались би й далі біатлоном чи ні?
- Якби вернути час назад, однозначно, я б почала займатись цим видом спорту. Зараз молодь в нас ходить в клуби, ходить на різні весілля, дні народження, до рідних - я все це пропустила. Я пропустила багато весіль рідних, подружок, мало часу проводила з рідними, оце найболючіше. У мене мами зараз немає, я рідко приїжджала до неї...
- Жінка-спортсменка має вольовий характер, то хто в домі господар?
- В мене чоловік також спортсмен, в нас це питання не конфліктне. Чоловік із Шостки, з Сумської області. Займався колись плаванням, лижними гонками, стрільбою з лука, і на даний час він працює в національній збірній України.
- Які Ваші плани на майбутнє? Чим плануєте займатись?
- Якщо я вже віддала майже половину свого життя біатлону, то я вже нічим іншим займатись не вмію. Планую все життя віддати спорту.
- Чи реально заробляти тренером?
- Реально, якщо ти маєш таких спортсменів, як був сам, міжнародного рівня. Відповідно йдуть преміальні тренеру, і визнання, і надбавки до зарплатні. Це свого роду бізнес.
- Скільки маєте нагород? Медалі, грамоти, кубки рахували?
- Міжнародних медалей в мене 22, з них 20 - літніх і 2 - зимові. А взагалі приблизно 85 зі всіх змагань, враховуючи міжнародні і українські. Грамот, чесно кажучи, не рахувала, є велика папка.
- Чому вирішили покинути великий спорт?
- Я вирішила залишити спорт у 2012 році, коли виступала на чемпіонаті Європи. Спочатку я виступала на етапі кубка Європи з літнього біатлону, ми закінчили ці змагання і в нас залишалось 4 дні до чемпіонату Європи, це була Словаччина. Мені дзвонять з дому, що в мене помирає мама, я вертаюсь додому. Похоронила маму… І вирішую їхати назад - мама просто хотіла, щоб я виграла золото, і я сказала, що заради мами виграю. Я виграла 2 золота і сказала: "В мене немає бажання більше тренуватись". Вирішила працювати тренером. Проходить 6-8 місяців, остання літня Європа в Естонії, я за 3 місяці починаю готуватись, і ми, тернопільською естафетною командою, виграли золото, ми обіграли росіян, які були в шоці. В нас була така собі команда - не була сильна, не національна збірна, а ми виграли в росіян… Особисто я мала 4-6 місце і після того сказала собі, що я завершую.
- Який найкритичніший випадок був під час спортивної кар'єри?
- Одна була критична ситуація, у 2009 році в Китаї на всесвітніх змаганнях. Ми приїхали командою, я просиділа там 3 тижні і не проїхала ні одного старту, тому що бігла спринт, і після першого рубежу в мене відлетіло кріплення на лижі. Я падаю, і все - закінчую змагання, тому що по спринту ти біжиш наступні гонки. Вийшло, що поїхала відпочити у Китай…
- Яка мрія у Світлани Крикончук?
- Так як я не стала олімпійською чемпіонкою, мрію виховати олімпійського чемпіона.
Терен
