Історія соборності: "Єднання заради Незалежності"


Історія соборності: "Єднання заради Незалежності" 



Твоєю силою, волею, словом стала на Землі
українській вільна Народня Республіка. 
Універсал Української Центральної Ради (IV)



2016 року Україна відзначатиме 25-річчя державності. 24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України, що був схвалений всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року. Ця подія стала відправною точкою для відліку історії сучасної Української державності.


Утім, історики цілком справедливо відзначають, що 24 серпня 1991 року насправді відбулося відновлення державної незалежності України. Вперше у XX столітті українська незалежність була проголошена 22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради, а вже за рік (22 січня 1919 року) на Софійському майдані в Києві відбулася не менш вагома подія – об’єднання Української Народної Республіки (далі  – УНР) і Західно-Української Народної Республіки (далі  – ЗУНР) в одну державу. Внаслідок фатальних невдач Української революції 1917  – 1921 року державність зберегти не вдалося. І як результат, упродовж XX століття українці змушені були кількаразово відновлювати її в боротьбі.

З метою гідного відзначення 25-річчя незалежності України на виконання Указу Президента України "Про відзначення 25-ї річниці незалежності України" від 03 грудня 2015 року № 675 Український інститут національної пам’яті пропонує вважати 2016 рік Роком Державності України.

В умовах протидії російській агресії важливо говорити не тільки про 24 серпня 1991 року – подію, яка стала логічним завершенням боротьби українців за незалежність, а й про цілу низку історичних подій ХХ століття, що були визначальними для українського державотворення.


 Серед них:


  • 22 січня 1918 року – проголошення IV Універсалом Української Центральної Ради незалежності Української Народної Республіки;

  • 22 січня 1919 року – проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР;

  • 15 березня 1939 року – проголошення незалежності Карпатської України;

  • 30 червня 1941 року – проголошення Акта відновлення української державності;

  • 16 липня 1990 року – ухвалення Декларації про державний суверенітет України;

  • 1 листопада 1918 року – день “Листопадового зриву”, українського повстання у Львові, за результатами якого проголошено ЗУНР;

  • 1 грудня 1991 року – Всеукраїнський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України.
Усі ці події засвідчують тривалий і непростий шлях України до незалежності, цінності ідеї власної державності. 

Однією з найважливіших історичних дат є саме 22 січня (проголошення першої незалежності у 1918 році та проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР), коли в Україні відзначається День Соборності. Заходи з цієї нагоди мають розпочати ювілейні вшанування в рамках Року Державності України відповідно до зазначених дат.

Соборність означає, по-перше, об’єднання в одне державне ціле всіх земель, які заселяє конкретна нація на суцільній території. По-друге, – духовну консолідацію всіх жителів держави, згуртованість громадян, незалежно від їхньої національності. Нарешті, соборність невіддільна від державності, суверенітету й реальної незалежності народу – фундаменту для побудови демократичної держави.

Під час радянського тоталітарного режиму проголошення незалежності УНР і День Соборності не відзначалися. Із утвердженням влади російських більшовиків ці “контрреволюційні свята” стерли із суспільної свідомості. Однак, пам’ять про об’єднання УНР і ЗУНР в єдину Українську Державу зберігали мешканці Західної України й українська політична еміграція в країнах Західної Європи й Америки. День 22 січня там урочисто відзначався як свято незалежності та соборності Української держави.

Перше офіційне відзначення свята Соборності на державному рівні відбулося 22 січня 1939 року в Карпатській Україні в м. Хусті. Таким чином закарпатці нагадали про волю українців, висловлену на з’їзді Всенародних зборів у Хусті 21 січня 1919 року про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею в Києві. Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація українців, в якій взяли участь понад 30 тис. осіб, що з’їхались до столиці Карпатської України.

У 71-у річницю Акта злуки (22 січня 1990 року) в Україні відбулася одна з найбільших у Центральній і Східній Європі масових акцій – “живий ланцюг” як символ єдності східних і західних земель України та знак ушанування подій Української революції. Більше мільйона людей, узявшись за руки, створили безперервний ланцюг від Києва до Львова. Акція стала одним зі свідчень того, що українці подолали страх перед комуністичним режимом і готові протистояти політиці комуністичної партії. 26 років тому ця подія стала провісником падіння СРСР і відновлення незалежної України.

Історична довідка

Український історичний календар 22 січня містить дві знаменні події: проголошенням 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради незалежності Української Народної Республіки та рівно за рік – Універсалом Директорії Української Народної Республіки – об’єднання УНР і ЗУНР в одну суверенну державу. Ці події є одними із найважливіших в історії Української революції 1917 – 1921 років і загалом історії України XX століття.

IV Універсал Української Центральної Ради став логічним завершенням складного розвитку українського визвольного руху доби революції, що розпочався в березні 1917-го й упродовж одного року пройшов еволюцію від культурницьких вимог, ідей політичної автономії та федерації до усвідомлення необхідності власної незалежної держави. Водночас, на проголошення незалежності лідерами Української Центральної Ради значний вплив справили зовнішні обставини – відбиття збройної агресії більшовицької Росії, а також переговори в Брест-Литовську про мирний договір УНР з країнами Четвертного союзу.

"Раз армії нема, а треба боронити Україну, то єдиний вихід – проголошення незалежності України, що дасть можливість стати твердо на міжнародній арені і приступити до організації нової фізичної сили", – відзначав під час засідання українського уряду 26 грудня 1918 року "соціаліст-революціонер" Микита Шаповал.

Текст IV Універсалу датований 9 (22) січня 1918 року. Ухвалили його пізно вночі 11 (24) січня 1918 року на засіданні Малої Ради. Документ містив чотири головні напрями: проголошення самостійності Української Народної Республіки; доручення Раді Народних Міністрів укласти мир з Центральними державами; оповіщення оборонної війни з більшовицькою Росією; декларування основ внутрішнього соціально-економічного будівництва й окреслення заходів для припинення війни з Центральними державами.

Проголошенню IV Універсалу передував виступ голови Української Центральної Ради Михайла Грушевського: "Високі збори!.. Народ наш прагне миру. І Українська Центральна Рада доложила всіх зусиль, щоб дати мир негайно. Але петроградське правительство, Совіт народніх комісарів, оголошує нову "священну війну", а з другого боку, це правительство насилає своє військо, червоногвардійців та більшовиків на Україну і веде з нами братовбивчу війну. Щоб дати нашому правительству змогу довести справу миру до кінця і захистити від усяких замахів нашу країну, Українська Центральна Рада постановила не відкладати до Установчих зборів ті справи і в цій цілі Українська Рада вже з 9 січня відбувала перманентне, безперервне засідання аж до цього часу і постановила важну річ – видати оцей Універсал".

Голосували за епохальний для України документ поіменно. Із 49 членів Ради, що брали участь у ньому, "за" було 39, "проти"  – 4, "утрималось" – 6 осіб.


Уперше в XX столітті Україна проголошувалася незалежною суверенною державою.

Революційні події на Наддніпрянській Україні, проголошення української державності сприяли піднесенню національного руху в підавстрійській Галичині. В умовах розпаду Австро-Угорщини тамтешні українці отримали можливість реалізувати своє право на самовизначення. 1 листопада 1918 року проголошено Західно-Українську Народну Республіку. Її лідери ініціювали переговори про об’єднання Наддніпрянської України з Наддністрянською. На зустріч із гетьманом Павлом Скоропадським у Київ вирушила галицька делегація (до складу якої входили Осип Назарук і Володимир Шухевич). Гетьман обіцяв оперативно відреагувати на прохання галичан: надати ЗУНР зброю, продовольчу і фінансову допомогу, спрямувати в Галичину загін Січових стрільців Євгена Коновальця, який мав допомогти галичанам у боротьбі з поляками. Утім, в цей час владу в Україні перебрала на себе Директорія і переговори про об’єднання продовжилися вже з її представниками.

Їх наслідком стало підписання 1 грудня 1918 року у Фастові "передвступного" договору між УНР і ЗУНР про злуку обох республік в одну велику державу. А вже 3 січня 1919 року Українська національна рада ЗУНР у Станіславові (нині – Івано-Франківськ) ратифікувала цей договір і прийняла ухвалу про наступне об’єднання двох частин України в одну державу. Для продовження переговорів з урядом УНР сформували делегацію у складі 65 осіб, яку очолював Лев Бачинський.

22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу. У зачитаному на зборах "Універсалі соборності", зокрема, відзначалося: "Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка". Наступного дня Акт злуки майже одностайно був ратифікований Трудовим конгресом України.

За законом "Про форму влади на Україні" від 28 січня 1919 року голова Української національної ради ЗУНР Євген Петрушевич мав увійти до складу Директорії УНР. ЗУНР отримала нову назву Західна область Української Народної Республіки (далі – ЗОУНР). Їй гарантувалася територіальна автономія. Гербом ЗОУНР став тризуб замість лева. Державного секретаря закордонних справ ЗОУНР Лонгина Цегельського призначили першим заступником міністра закордонних справ УНР. Остаточно врегулювати всі питання, пов’язані зі створенням єдиної української держави, повинні були спільні Установчі збори. Утім, завершити цей процес завадила окупація українських земель.

Акт злуки 22 січня 1919 року увінчав соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини XIX століття.

Після проголошення об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року питання єдності української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилося під сумнів.

Упродовж багатьох десятиліть Акт злуки 22 січня 1919 року залишався символом віри, ідейним імперативом боротьби за незалежну, соборну державу.


Український інститут національної пам’яті





Ухвала Української Національної Ради про злуку Західно-Української Народної Республіки та Української Народної Республіки  3 січня 1919 р.






























Урочисте проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 р.











Святкування Дня Злуки УНР і ЗУНР в Калуші (нині - Івано-Франківщина). 8 січня 1919 р

До списку

Гаряча лінія
телефон: 43-58-80 email: pravo@tnpu.edu.ua
Ресурси
Natural Natural Natural