12.02.2016
Науковці ТНПУ ім.В.Гнатюка виступають за збереження екосистеми Дністра
На Дністрі планують збудувати каскад із шести гідроелектростанцій. Проект з розмахом — витратити на нього мають 16 мільярдів гривень: 166 мільйонів доларів з державних коштів і 400 мільйонів євро, залучених у міжнародних спільнот. Ще говорять про 1,1 мільярда євро (=32 млрд. грн) кредиту, який уже наче погодився видати Європейський банк реконструкції та розвитку. Запланована сумарна потужність цих шести ГЕС — 390 МВт.
Суто адміністративно проект зачепить три області: Івано-Франківську, Тернопільську та Чернівецьку (тернопільсько-франківський відтинок — 5 ГЕС, тернопільсько-чернівецький — одна).
Науковці ТНПУ ім.В.Гнатюка виступають за збереження екосистеми Дністра та наводять ряд вагомих аргументів.
«61 відсоток нашої області розорано, — зауважує доктор географічних наук, професор ТНПУ ім.В.Гнатюка Любомир Петрович Царик. — Ми говоримо про програми туристичні, рекреаційні, але ж ніхто не поїде дивитися на орні землі. На Тернопіллі залишається 4 невеличких мікрорайони, важливі для туризму: Кременецькі гори, Товтрів кряж, Бережанське горбогір’я і Дністровська долина, або ж Дністровський каньйон. Останній входить у десятку найцінніших пам’яток України. Ця долина насичена відповідною рослинністю і тваринним світом. Тут умови ближчі до субтропічного клімату, температура в погожий день у на 6 градусів вища, ніж назовні, за межами долини. У долині налічується понад 1 000 видів вищих судинних рослин, понад 200 так званих реліктових, тобто нехарактерних для нашої території рослин. І ми повинні сказати, що ландшафти теж унікальні. Якщо порушити систему, це все зникне».
«Коли ми будуємо величезне водосховище, то ця екосистема розвивається, дозріває, вимирає і на її місці народжується щось нове, — каже професор Тернопільського педуніверситету Василь Васильович Грубінко. — Коли ми маємо водосховище об’ємом від 40 до 100 кубічних кілометрів, то воно формується від 25 до 50 років. І протягом цього часу воно буде гнити, спостерігатимемо цвітіння води. Окрім того, є контраст між стоком і скидом води. Якщо швидкість стоку становить 0,3–0,5 метра на секунду, а скиду — до 16 метрів на секунду, то яка екосистема річки таке витримає? До того ж якість води буде ніяка, у водосховищі триватиме накопичення шкідливих речовин — важких металів, нафтопродуктів, продуктів цвітіння. До прикладу, у Київському водосховищі кілька років тому загинула вся риба, там постійно “цвіте” вода. Схоже чекає потенційне водосховище на Дністрі. Будь-які великі водосховища — це деґрадації і втрати. Вода в них не може мати навіть поливного чи побутово-господарського значення, не кажучи про питну властивість».
«Чимало райцентрів не мають очисних споруд, — наголошує Любомир Петрович Царик. — Тож забруднена вода іде в Дністер. Якщо він швидкоплинний, то відбувається аерація цих вод. А уявіть, що вони потрапляють у водосховище? А це свого роду сміттєзвалище, тільки у воді. Там акумулюються всі ці забруднюючі речовини».
«У Дністрі рівень води, починаючи з 2011 року, зменшився на 7 метрів, — каже Василь Васильович Грубінко. — Я боюся того, що в умовах зневоднення Дністра нам доведеться будувати, можливо, не шість, а два чи один об’єкт. Так, треба реґулювати річку і водостік. Хоча реґульована річка — це в десятки і сотні разів здеґрадована екосистема. Можливо, об’єктивна реальність змусить нас ці речі робити. Але чи треба спішити зводити шість станцій, які нам рекомендують? Чи треба ще зачекати і прорахувати, в яких місцях будувати?»
Дата:
12.02.2016 12:00:00
