Вероніка Чайківська народилася 16 вересня 1998 року в селі Косів Чортківського району. Закінчила Чортківську музичну школу по класу фортепіано, а також, із відзнакою, – ТНВК школу-економічний ліцей N9 імені Іванни Блажкевич. Зараз є студенткою четвертого курсу факультету філології та журналістики. Вірші Вероніки уже друкувалися у міських та обласних періодичних виданнях.

У конкурсі поезії, що відбувся на факультеті філології та журналістики, Вероніка посіла третє місце. У добірці віршів, що пропонуємо вашій увазі, є твори, які юна поетеса подавала на конкурс, а також ті, що вона написала уже після того, як була відзначена серед переможців.

Розбийся у морі краплею,
Потони серед шелесту трав,
Я для тебе лишуся згадкою,
Яку сам ти для себе украв.

Розбийся вітром у попелі,
Кричи скільки духу хватне,
Скупайся росою у купелі,
Та, часом, пригадуй мене.

Тони у собí, як у мéні,
Не бійся кричати – кричи!
Збирай своє щастя у жмені
І сонцем за обрій втечи.

І, може, колись я у гості
На місяці срібнім заїду,

Світанок. Будильник. Постіль.
Від сну не лишилось і сліду.

***

[Втраченому Тобі у Втраченому Поколінні]

Ти постривай. Нікуди вже не йди.
Між нами й так пройшли чималі війни
Що розтоптали вщент усі сліди,
Лишивши в спомин лиш твої обійми.
Ти постривай. Я тут. Хіба не бачиш?
Усім нутром благаю про одне.
У грудях серце так невпинно скаче,
Воно ж, мабуть, всього ще не збагне.
Війна війною. Постріл з кулеметів.
Ти так далеко. Боже! Я безсила...
Мені не треба музики з кларнетів,
Мою тугу вона б не погасила.
Мені б ще раз зустріти твої очі,
Лиш на хвилинку. Знать, що ти – живий.
З надією їх бачу я щоночі,
У моїх снах, де завершúвся бій.
Я так невпинно звикла вже чекати,
І марити щодня про дотик твій,
Який ж то біль мені тебе кохати,
Яке ж то щастя. Й вічний всесвіт мрій.

26.04.19 14:24

***

Думки із шахмат виклались надвоє,
У хаосі розклали чорне й біле,
Із битви хтось завжди іде героєм,
А хтось шукає щастя запізініле.

З безодні в прірву – й так по часокругу,
А дні летять. І вороття немає.
Які ж ми все-таки із Вами недолугі,
З глибин нажúво серце вириваєм.

13.04.2019 23:07

***

Ти моя Атлантида забутих речей,
По-міфічному зниклий й воднóчас існуєш
Я в тобі, мов закутий одвік Прометей,
І, здається, зв‘язок цей нічим не зруйнуєш.

Розбиваюсь об твóї сюжетні ряди:
Сотні раз в лабіринтах збиваюсь з дороги,
Я готова залúшитись в нім назавждú,
І для себе відкрити твою синагогу.

08.03.19 00:05

***

Мій сизий орле, так звертаюсь вперше,
В розпуці дні зависли межи часу,
Зависли там, де ще, чомусь, не вмерши,
Моя любов виходить на терасу.
І горизонти вічні розглядає,
І гасне день на переміну ночі,
Холоне чай, б‘є місяць, вже й світає,
І сонце небо лагідно лоскоче.
А горизонт, незмінно, той же самий
Рукою в даль – а він й не ворухнеться,
Поміж землею й небом так зухвало
Завис, як ми – між розумом і серцем.

06.09.18 20:56

***

І знов у мареві недóспаних ночéй,

Крізь непроглядні оком зорепади,

Блукають містом сумніви людей

І, де-не-де, горять нічні лампади.

Розбившись тінню сонцем об асфальт,

Думки вночі виходять на свободу

І монотонно й різко, немов альт

Будують сміло нові епізоди.

І знов у мареві недóспаних ночéй

Шукають очі щастя непомітно.

І хоч довкола безлічі людей –

Лиш до одного тягне, мов магнітом.

10.02.18 01:20

***

Я лечу за тобою птахом,

Розбиваючи крилами хвилі,

Що попереду – можу не знати,

Та долаю невпинно милі.

Я іду за тобою слідом,

Тихим янголом сяду на плечі,

Розсипатиму навколо квіти,

Аж допоки не злине вечір.

Я вдихатиму твóє повітря,

Я завждú буду поруч з тобою,

Я прилину до тебе вітром,

Що шумить десь там, понад вербою.

І не бійся ступати у темінь –

Я для тебе завжди буду світлом,

Буду виходом з темних тунелів,

Буду поруч. Лише – непомітно.

14.12.2017 19:36