Ще одна нагорода в скарбничку…

Випускниця бакалаврату факультету філології і журналістики Юліана Нестерович здобула друге місце у Всеукраїнському конкурсі патріотичних творів імені Олени Теліги та Олега Ольжича, започаткованому минулого року з нагоди 90-річчя створення Організації українських націоналістів. 

Цьогоріч у конкурсі взяли участь 177 учасників з різних областей України. Студентка нашого університету перемогла в номінації «Поезія». 

Компетентне журі високо відзначило вірші Юліани, аргументувавши їхню оцінку коментарем: «Культура силабо-тоніки, небанально, видно власний почерк, формування  свого ідіостилю, тонке чуття батьківщини, страждання України, переживання сердечної драми».

Щиро вітаємо! Бажаємо й надалі досягати висот, зростати, перемагати і чекаємо в магістратурі!

Колектив факультету філології  і журналістики 

Я ці верби люблю

Я ці верби люблю. Я сама – ця верба.

Я заплутаюсь в косах трави…

Ці дороги найперші я в світі пройшла

З найдорожчими серцю людьми.

Я люблю ці поля. Я – п’янкий вітерець,

Що ночами колише жита.

Тут молитви до Бога летять навпростець, 

Кожна днина – завжди золота

Я ці зорі люблю. Я сама – ця зоря…

Я розтану у шумі дощів…

Там, де сонця останній покіс догора, - 

Херувими співають вночі.

Я люблю ці луги. Я – ромашка в траві,

Я – сльозинка на віях весни.

Тут сміються і плачуть дуби вікові,

І казкові зимують тут сни.

Я люблю цих людей. Я – сама ця любов…

Хоч багато доріг, а проте

Наймиліша з усіх – та, що кожен пройшов,

Що до рідного дому веде.

Тут все моє

Тут все моє: бузок і алича,

Старий спориш і мовчазна криниця,

Важким колоссям поле золотиться,

Сумній вербі косички до лиця.

Тут все твоє: дощі і полини,

Пухнасті айстри туляться до ночі,

У комишів твого дитинства очі,

І зорі близько – руку простягни.

Тут все чиєсь: стежина і поріг,

Сутула хата, бідна куца доля,

Вдовиний сміх в танку кружляє з болем,

Німе ридання сиріт-матерів.

Тут наше все: вітри і кропива,

Червоні маки – юні і цнотливі –

Мені у спадок предки залишили,

Як і любов, і віру, і слова…

Черемшинове

Всюди буйно квітне черемшина,

Пропливають зорі над селом…

І верба – засмучена й плаксива – 

Витирає сльози рукавом.

Десь її коханий легінь-місяць

Чорнооку пальму цілував.

Наче тісто, вітер плітки місить

І кульбабкам коси обрива…

І для мене точно найрідніший

Той спориш, що перший у житті…

Тут комиш лебідкам пише вірші,

Ліс старий дрімає вдалині.

Тут долини у вінках зелених,

І бузок сміється у фаті…

У пшениць, достоту як у мене,

Кучеряві коси золоті.

Так було, так є, так потім буде…

Хоч невпинно скаче вершник-час…

На землі цій ми не просто люди,

Ми любов, планети ніжний вальс…

І туди моє натхнення лине,

Де дитинство топче спориші…

Всюди буйно квітне черемшина,

Найбуйніше – у моїй душі.