Педагогічна практика
студентів 4 курсу
спеціальності «Філологія. Переклад»
Ось і завершилася педагогічна практика в студентів 4 курсу, що навчаються на факультеті іноземних мов за спеціальністю «Філологія. Переклад». Усі студенти мали можливість відчути ностальгію зі смаком новинки, адже знову поринули в шкільну атмосферу. Тільки тепер приміряли роль учителів. Ось такі враження залишились у студентів після проходження педагогічної практики.
«Проходження практики в школі – це дуже хороша можливість підготуватися до майбутньої професії, адже спостереження за діяльністю вчителя допомагає нам проаналізувати його дії та зробити для себе певні висновки.
Вікторія Вуй вважає, що «діти – це сюрприз кожного дня. Із часом звикаєш, що ніколи не передбачиш, як пройде наступний урок і що вони утнуть. Педагогічна практика – це чудова можливість нам, учорашнім школярам, побувати на місці вчителя і зрозуміти його радість та тривоги. Це незабутні дні, які додають студентському життю принципово нових, неповторних барв.»
Христя Прокопів пригадує:
«Ще зі шкільних років кожен учень любив критикувати вчителя за те, що він недооцінив чи переоцінив когось. Та ніхто ніколи не задумувався, як це бути вчителем та відповідати за кільканадцять життів. Цього року нам випала така нагода – випробувати себе в ролі вчителя. Недостатньо прийти на урок із підручником та виконувати різноманітні вправи з учнями. Ви повинні стати їм ще і другом, якого б вони хотіли слухати та поважати. На щастя, мені випав неймовірний клас. Без сміху наш урок не обходився. Ви заражаєтеся їхньою енергією, позитивом. Водночас, ви багато віддаєте. Проте, я можу із впевненістю сказати, що ми стали друзями. Адже вони ділилися зі мною тим, що не розповідали своєму класному керівникові; радилися щодо вирішення певних проблем.
Не знаю, як складеться моя доля, чи буду я працювати вчителем, чи ні. Але в одному я впевнена, що якщо ви бачите хоча б одну посмішку на уроці, чуєте одне вдячне слово, бачите блиск в очах та адреналін, то всі зусилля варті того, щоби працювати в цій сфері. Адже це так приємно, коли твої слова чи жести викликають позитиві зміни в дітей, чи, навіть, змінюють їхнє життя на краще.»
Методист від кафедри теорії та практики перекладу, канд. пед. наук Куца О.І. ділиться своїми думками:
«А я переконана, що кожна особистість розпочинає свій дорослий самостійний шлях ще зі школи. Усі ми відчайдушні романтики та мрійники. Усе казково, допоки ми не зустрінемося із суворою реальністю. Шкільні роки – це перші злети та падіння, розпачі та радощі. Глядач – класний керівник. Його місія бути не просто вчителем, а наставником. Розрадою, втіхою та вірою учня.
Буває так, що тендітні дитячі серця, сповнені наївними уявленнями про дорослий світ, не готові впоратися із життєвими труднощами. Проблеми осипаються, немов хвиля, яка щосили ударяє тебе об скали, а потім щодуж швиряє у воду. Якщо ти не вмієш плавати, то просто тонеш, досягаєш свого дна і, здається, що не випливеш. У такий момент потрібна рука, яка витягне тебе зі стану твого душевного дна. Це – рука класного керівника.
Найцінніший дар дано вчителям від Бога, саме вони змінюють юні долі, запалюють вогники в очах та вселяють віру в дитячі серця. Не кожен учитель уміє користуватися своїм неймовірним даром, тому дуже часто замість того, щоб окрилити, надихнути, змушує закритися в собі та відчути себе невдахою. Адже суть далеко не в професії, а в покликанні. Нехай усіх наставників супроводжує лише одна думка: я – відбиток свого учня; якщо я змушу повірити його в себе, то колись він переконає мене, що я був абсолютно правим.
Дозвольмо собі один маленький гріх – хвалімо учнів, навіть якщо вони цього не заслуговують, і колись, завдяки нам, вони відкриють у собі щось особливе. Даруймо їм підтримку, бо це запорука успіху. Мотивуймо їх, змінюймо їх характер, створюймо все для того, щоб вони відчули себе неоціненним скарбом. Даруймо їм усю свою любов, немов рідним, адже любові ніколи не буває забагато, а життя завжди зуміє компенсувати холодністю.»
