ЗМІ про нас
Тернополянин зняв фільм про любов,
яку тепер рідко зустрінеш
У переповненій залі "Палацу кіно", що на вулиці Івана Франка, у рамках акції "КіноСереда" відбувся прем'єрний показ короткометражного фільму "Старий і мімоза".
Режисер: Андрій Мрига, оператор Іван Заставецький, продюсер Анатолій Осадчий. У ролях: заслужена артистка України Віра Самчук, артисти:Ірина Складан,Михайло Безпалько, Євген Лацік,Маргарита Василишин, Юлія Небесна, Софія Капуш.
Через зйомки Андрій Мрига не зміг прибути на показ, але ...записав відеозвернення, у якому зізнався Тернополю в любові та поооібцяв тернополянам ще не одну приємну відеонесподіванку.
Відтак глядачі, затамувавши подих, насолоджувались короткометражкою.
Цей фільм я назвала б явищем,унікальним і неординарним. Молоді талановиті тернополяни вперше виконали таку роботу і це перший тернопільський фільм. Сюжет зворушливий, бо йдеться про загальнолюдські цінності, які в погоні за матеріальними вигодами призабуті. Душа збентежена, бо після перегляду хочеться не тільки вклонитися головним героям і творцям цієї 26 хвилинної стрічки, а й заглянути за лаштунки своєї душі, згадати приємні миттєвості, коли хтось тобі випадково дарував сонце і усмішку, свою безмірну вдячність тієї хвилини. І посумувати, згадуючи свої образи, приниження, зраду і відмову в допомозі і підтримці, коли можна було, а ти у відповідь бачив лише відвернуту спинутієї людини, від якої залежала доля.
Фільм нагадує про те, як же важливо бути найперше людиною! Кажуть, що ми приходимо у світ для добра, бо воно безмежне. Напевне, в ідеалі. Є і зло безмежне. Безкарність роздмухує його і воно , як полум'я, спалює в душах людське. Не думаю, що господиня мімоз озвіріла від хорошого життя. Але саме вміння робити добро і робить нас людьми. Ми наділені розумом, вміємо мислити, вміємо мріяти, планувати своє життя. У світі тварин виживають найспритніші,найсильніші, там такого поняття, як доброта немає. Доброта - це людська риса...
Та фільм не про всі чесноти і безчестя людського середовища. Сцени локалізовані в двох сім"ях:забезпеченій і потребуючій, конкретно у нашому Тернополі.
Фільм, як виокремлена одиниця мистецтва, далеко не бездоганний: знімався однією камерою, може двома було б більше якихось професійних "наворотів", можна закинути і затягнутість сцен, і перегравання , особливоу сцені купівлі квітів, можна навіть погодою пожуритися, бо ж знімався фільм впродовж минулорічного березневого тижня. Але ідея стрічки яскраво прочитується. Початкуючий режисер Андрій Мрига чітко поставив завдання, а актори його виконали на відмінно.
Фільм зачепив за живе, за душу. І те, що майбутні актори- студенти трохи бурхливо себе поводили при перегляді,не завадило частині залу вжитися в ситуацію, перехворіти разом з героями твору бацилами співчуття і радості і зрозуміти, що треба залишатися людиною в будь-яких обставинах. Суєта-суєт від нас нікуди не дінеться, як і календар, який безпристрасно перегортає сторінки...
Сюжет простий: старший чоловік хоче у свято потішити букетом свою хвору дружину, з якою прожив 45 років, а йому бракує на мімозу п"яти гривень. Навколо проблеми розгортається дійство. Ні не масовка, не повен рот тексту, немає і наріканння на життя, яке не нагородило стареньких статками. На екрані - повні сліз очі, безпомічність, загнаність, безнадія, приреченість...Можна ще багато говорити про ті почуття, які викликав у глядача заголовний герой, роль якого переконливо зіграв артист Михайло Безпалько. Ці очі і загалом ситуація приниження продавчинею старшого інтелігентного пана, викликали гнів молодого пана із статками(атрист Євген Лацік).Він викупив усі мімози і вручив їх старому, який пояснив йому, що він не може не подарувати дружині квіти, він чоловік, він її опора, захисник, друг і підтримка.
Чи багато таких вірних шлюбів у нас збереглося? Оригінальність стрічки і в тому, що вибраний одиничний випадок накладається на суспільне тло. Хай це буде не в сім'ї, хай в колективі, між друзями, в людському товаристві. Як же важливо приборкати байдужість у цьому розхристаному світі, зберегти людську душу, дати комусь повірити, що ти не один у розбурханому морі безробіття і безгрошів"я, обнадіяти, що тобі Бог пошле того, хто простягне руку допомоги. Бо ж Господь не має ніяких рук, крім людських.
Тому такою символічною проглядається сцена зустрічі старого і молодого чоловіків, які ніби випадково зустрічаються на вулиці Валовій у Тернополі. Вони супроводжують поглядом один одного, ніби зв'язані однією ниткою... В очах обох вдячність. Адже молодому також приємно було зробити добру справу. Він полегшено зітхнув, усміхнувся і, хай каплички не збудував, але в храм душі потребуючої людини ввійшов і засвітив скалку світла і надії.
Фільм приковує увагу виразними сценами промовистих очей і рук. Старий тремтливо намагається вирівняти ту зім"яту розчахнуту гілочку, яку кинула йому квіткарка(артистка Ірина Складан), а потім уже в оберемку, як дитину, пригортає мімози до грудей старечими руками. Широким планом знято і очі хворої(засл. артистка України Віра Самчук).Скільки ж у них вдячності, щастя,зворушення і сліз.
"Я знала, я знала..."- і голубиться до своєї половинки, єдиної в цілому світі людини, яка її уже не залишить до смерті. І ти розумієш, яка могутня сила любові була у цьому доброму вчинку. Мені здалося, що у жінки забилося частіше серце, в очах спалахнули радісні вогники, промайнуло відблиском молодості по світлинах на комоді і сценою побачення юної пари за вікном. Ще трішки і хвора почне одужувати, у неї з'явився рум'янець, усмішка, світло залило кімнатку...
У народі кажуть, що добрий чоловік міцніший кам'яного мосту. Воно так і є, це засвідчують очі і руки, які доторкаються до стебелець жовтих маленьких сонечок! Без сліз не можна дивитися на це торжесто добра.
Багато глядачів, виходячи із зали, говорили, що вже й не пригадують коли їм хтось дарував квіти. А чоловік? Не всі могли пригадати і сміялися, стверджуючи, що це лише у фільмі так зворушливо. Хай. Але таке буває!
Фільм тому і захоплює, що ти ніби побував у іншому вимірі - при неонових вітринах, сучасних будовах, на знайомих і рідних вуличках файного міста. Він залишив відбиток якогось солодкого щему за тим, чого нам , людям, бракує: людяності, доброти, поваги, тепла, співпереживання, співчуття. А може молодий режисер Андрій Мрига і зробив цей фільм тому, щоб повернути нас у людське начало? Він ще не знає відповіді, роздумує чому саме цей сюжет привернув увагу, але знає достеменно, що людина приходить у світ для добра.
Після показу фільму "Старий і мімоза" можна було поспілкуватися з героями цього українського тернопільського продукту. Команда творців фільму захоплено розповідала про свої знахідки, про настрій на знімальному майданчику, про втілення головної ідеї, про перипетії роботи з камерою на вулицях Тернополя. Творча група скромно заявила, що судити глядачам, дегустаторам цього твору, чи вдалося їм задумане. Слів не було, були щирі, гучні, тривалі аплодисменти.
Я сподіваюся, що ми про цей фільм ще почуємо не як про надзвичайний соціальний ролик"Людина починається з тебе!", "який розірвав наше серце" і побив всі рекорди переглядів, а й як про гідно оцінену роботу на Всеукраїнських і Міжнародних кінофестивалях короткометражних фільмів. Адже історія, висвітлена у фільмі, вселяє надію і віру в безмежність людської доброти.
