Згадуючи вечір пам'яті Андрія Кузьменка
Ще наприкінці березня в КМЦ "Світлиця" відбувся творчий вечір пам'яті Андрія Кузьменка. Ця імпреза зворушиля учасників та глядачів і справила на них сильне враження щирістю, безпосередністю, мистецькими талантоми та виявами громадянської позиції. Відгуки про дійство продовжують надходити на адресу нашого сайту.
Андрій Кузьменко – відомий соліст гурту «Скрябін». Ця людина дуже багато значить для української молоді, як особистість, як волонтер і громадський діяч і як виконавець, музикант. Він активно підтримував молодь під час демонстрації за вступ України в ЄС, ще на початках, коли це все починалося. Писав пісні про життя, на простій, зрозумілій нам, молодим людям, мові.
Примиритись з його раптовою смертю було важко всім, а особливо нам. Це, мабуть, була єдина людина, яка настільки розуміла нас у всьому. Його раптова смерть стала великою втратою, потрясінням. Тоді плакали усі, бо було шкода тих, не проспіваних ще, пісень, тих несказанних жартів і висловів, які були такими життєвими, прямими і доречними. Навіть зараз, коли чуєш його пісню на місцевому «радейку», чи дивишся його концерт, чи відео, де він сміливо каже власну думку, і критикує сьогоднішніх політиків, думаєш: «Де ж ти, Кузьменко? Чого так рано пішов, навіть не попрощавшись...?»
Ми не знаємо, кого нам звинувачувати у цій трагедії – злих, пузатих і ненаситних політиків, які так жорстоко погубили нашого Кузьму, чи несправедливу долю, що забрала у нас найдорожче. Але ми пам’ятаємо і будемо пам’ятати. Нажаль, це єдине що ми вже можемо зробити для нього тепер – пам’ятати. Пам’ятати ким він був, пам’ятати і розказувати своїм дітям і онукам у майбутньому про нього, співати, переспівувати його пісні, поширювати його особисту думку щодо політики. Саме це і зробили хлопці і дівчата, які займались організацією концерту, чи брали у ньому участь. Вони показали і заявили, якщо не на усю країну, то бодай на весь факультет мистецтв і навіть на весь університет, що вони пам’ятають. Незважаючи на думку багатьох, що ніби то Кузьма ніколи не любив вечорів пам’яті, чи подібних заходів, я вважаю, що нашим обов’язком є його пам’ятати і таким чином поширювати його творчість.
Хто ж, як не ми? Так, можливо він не любив подібних заходів. Але хіба ж він міг знати, що так швидко нас покине і що «вечір пам’яті» будуть організовувати на його честь? Не думаю. Він багато чого ще не встиг нам сказати, але давайте будемо ми говорити про нього, не «мовчати», як співав сам Кузьма, а говорити.
Студентка групи ММ-12
Христина Пилип
