Депортації українців Польщі
та українсько-польські взаємини
обговорили провідні науковці України
7 грудня в Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка відбулась Всеукраїнська науково-практична конференція «Депортації українців Польщі: науковий та суспільно-політичний дискурси, історична пам’ять», у якій взяли участь науковці з Києва, Львова, Луцька, Миколаєва, Тернополя, Чернівців. Учасників заходу привітало керівництво вузу, представники Тернопільської обласної державної адміністрації й Тернопільської міської ради.
Серед доповідей особливо цікавими були виступи професора, директора Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича Миколи Литвина, професора, завідувача кафедри стародавньої та середньовічної історії ТНПУ Івана Зуляка, доцента кафедри стародавньої та середньовічної історії ТНПУ Володимира Кіцака, професора Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки Миколи Кучерепи.
Науковці відзначили, що депортації українського населення Надсяння, Лемківщини, Холмщини і Підляшшя упродовж 1944–1947 рр. були здійснені за згоди союзників антигітлерівської коаліції, координації зусиль СРСР і прорадянських режимів Польщі й Чехословаччини.
Жертвами переселенсько-депортаційних акцій 1944–1951 рр. стало більше 700 тис. українців Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя.
На думку дослідників, операція «Вісла» 1947 р. була військово-політичною депортаційною акцією, спрямованою на асиміляцію опозиційно налаштованих українців, які здавна проживали на Лемківщині, Надсянні та Холмщині. Це була депортація за національною ознакою, тобто з тавром етнічної чистки, з якою погодилася Москва як з доконаним фактом.
Українсько-польський етнополітичний конфлікт на завершальному етапі Другої світової війни, до розпалювання якого долучилися німецькі й радянські чинники, став приводом для радянського і польського керівництва вирішити задавнений міжетнічний конфлікт шляхом проведення депортацій українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини і Підляшшя до УРСР та поляків з Галичини і Волині до Польщі. Вказана акція мала, на думку зверхників Кремля, не лише нормалізувати вибухонебезпечну суспільно-політичну ситуацію на українсько-польсько-білоруському пограниччі, але й сприяти вирішенню повоєнних фінансово-господарських проблем, зокрема на півдні та сході УРСР. Для Варшави йшлося також про розгром прикордонних відділів УПА, а загалом – ліквідацію української національної меншини, асиміляцію опозиційно налаштованих переселенців у польському середовищі. Злочинні московсько-варшавські плани підтримали керівники США та Великої Британії.
Депортації корінного етносу є найважчою формою політичних репресій, яка за своєю суттю і характером здійснення може прирівнюватися до етноциду. На жаль, сучасний польський політикум намагається маргінелізувати, применшити масові депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя в 1944–1951 рр., насамперед брутально проведену операцію «Вісла» 1947 р., в ході якої за сприяння силових структур Польщі, Чехословаччини та СРСР було депортовано на північ Польщі понад 150 тис. західних українців. Безпідставна ухвала польського сейму щодо українсько-польського протистояння на Волині 1943 р. від 11 липня 2016 р., вихід у прокат виразно антиукраїнського художнього фільму «Волинь» частково призупинили конструктивний діалог науковців та представників влади обох країн щодо вшанування жертв українсько-польського протистояння у період Другої світової війни та повоєнні роки.
Також було прийнято ухвалу конференції, підписану її учасниками, в якій, зокрема, зазначені наступні вимоги:
– дати політичну та правову оцінку угоді «Про евакуацію українського населення з території Польщі та польських громадян з території УРСР», підписаної 9 вересня 1944 р., акції «Вісла», (1947 р.), договору від 15 лютого 1951 р. Визнати угоду, акцію «Вісла» та договір незаконними і засудити їх як порушення прав і свобод громадян;
– провести у Верховній Раді України парламентські слухання з метою розв’язання проблем, викликаних виселенням етнічних українців з території Польщі;
– прийняти Закон України «Про визнання депортованими осіб, примусово переселених в 1944–1946 рр., 1951 р. з території Польщі в Україну» з метою відшкодування моральних і матеріальних збитків;
– надати депортованим, їх нащадкам і членам їх родин та сімей можливість спрощеного перетину українсько-польського кордону з метою відвідування родичів, вшанування пам’яті жертв депортації у місцях масових поховань, впорядкування могил;
– створити державну програму збереження культурної спадщини та відродження Лемківщини, Холмщини, Надсяння і Підляшшя з метою відновлення цих етнічних груп українського народу;
– провести в 2017 р. на державному рівні відзначення 70-річчя акції «Вісла» та видати відповідний Указ Президента України;
– профінансувати наукові дослідження, присвячені українсько-польсько-німецько-радянським відносинам у ХХ ст., зокрема наслідкам депортацій українців з їх етнічних земель;
– надавати державну правову і матеріальну допомогу суспільно-культурним товариствам депортованих українців Закерзоння, українським навчальним закладам, музеям, редакціям теле- і радіопередач, часописів в Україні та Польщі;
– профінансувати будівництво Музейного комплексу історії, побуту і культури українців Надсяння, Лемківщини, Холмщини і Підляшшя у м. Винники (Львівська область;
– рекомендувати Верховній Раді України, Українському інституту національної пам’яті надати об’єктивну правову і політичну оцінку депортації сотень тисяч українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини і Підляшшя і визнати дії тогочасної комуністичної влади ПНР депортаціями за етнічною ознакою і відповідно надали їхнім жертвам статус депортованих;
– рекомендувати державній владі України вшанування жертв депортацій та трагедію злочинної операції «Вісла», організованою польською та радянською влади не лише на регіональному, а й на загальнонаціональному рівні.
Доцент кафедри стародавньої
та середньовічної історії
Кіцак В.М.