На факультеті філології і журналістики ТНПУ
відбулася творча зустріч із Марією Вітишин,
матір’ю кіборга Івана Вітишина
«Хто поверне посмішку ясну, мамі тій, що сина її вбили?» - Степан Галябарда
Цього тижня на факультеті філології і журналістики відбулася творча зустріч із мамою кіборга Івана Вітишина – Марією Вітишин. Організаторками зустрічі були кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри української та зарубіжної літератур і методик їх навчання Тетяна Скуратко та кандидатка педагогічних наук, доцентка кафедри педагогіки та менеджменту освіти ТНПУ Надія Сеньовська.
Виступає доцентка ТНПУ Надія Сеньовська
Модераторка зустрічі Тетяна Скуратко
Зустріч пройшла у рамках освітнього волонтерського проєкту «Патріотичні й небайдужі». На зустріч також завітала редакторка видавництва «Джура», яка поділилася історією видання книги Марії Вітишин «Мій син – кіборг».
Запрошена гостя - редакторка видавництва «Джура»
Під час зустрічі студентка третього курсу Анна-Марія Данильченко заспівала пісні, які доторкнулися до кожної присутньої душі й допомогли відчути реальну картину умов перебування кіборгів у пеклі Донецького аеропорту.
Марія Вітишин – жінка, син якої загинув у пекельних муках, змігши знайти в собі сили та маючи безмежну силу духу, написала довгоочікувану, вистраждану, написану серцем і сльозами матері книгу-спогадів «Мій син – Кіборг».
Пані Марія зазначила, що у своїй книзі хотіла віддати данину пам’яті своєму синові Івану та його бойовим товаришам як мертвим, так і живим. Вона наголосила, що «ми повинні знати правду про геройські будні наших синів у пеклі Донецького аеропорту».
Марія Вітишин ділилася спогадами про свого Сина-Героя, Сина-Кіборга, Сина-Добряка… Пригадує, що «…так, Іван залишився солдатом, воїном на все життя. Відважний, акуратний, виважений, простий хлопець з великою душею. У нього вистарчало часу і доброти на всіх, тільки не на себе. Жодна робота у нашій родині не робилася без Іванової допомоги. Він умів усе: будував, ремонтував, няньчив маленьких племінників, варив їсти... Але завжди у душі залишався військовим, навіть форму після армії не викидав, а час від часу одягав».
І коли біда прийшла в Україну, то Іван Вітишин не стояв осторонь, не був байдужим, хоч мав трьох доньок і міг не йти воювати. Але ходив настирно у військкомат. А мамі казав: «Як не я, то хто?»…
Також пані Марія зі слізьми на очах розповіла, що на той час наймолодший племінник Борис щодня після похорону Івана включав у виконанні Віталія Білоножка пісню «Я ненавиджу війну» і повторював «Я тебе ненавиджу, війна!». І це деколи закінчувалося істеричним дитячим плачем біля Іванового портрета зі словами: «Я хочу, щоб він повернувся…». Тоді вони плакали вже обоє…
І коли почалися страшні бойові дії в Донецькому аеропорті, Іван по телефону мамі говорив, що пив каву. Але насправді ніякої кави там і близько не було. А був лише зачерствілий кусень хліба, який десь знайшли, та лід, який розтоплювали, щоб напитися… Говорячи зі своєю сестрою Любою, він промовив, що, коли на його могилі будуть червоні троянди, то він знатиме, що це вона приходила. Матері ж Іван Вітишин говорив, що «все буде добре, мамо!»… Наскільки потрібно мати мужності та любові до матері, щоб в надскладних умовах її оберігати…
Загинув боєць в ніч з 20 на 21 січня 2015 року. Наймолодша дочка впізнала мертве тіло тата за фотографією зі його доньками, яку він тримав і рукавичкою, на якій вона власноруч пришила талісман. А поховати Івана Вітишина змогли лише через місяць після його загибелі в його рідному селі В.Лука, що на Тернопільщині.
Відзнаки Івана Вітишина посмертно
Відзнаки, які отримав Кіборг були вже всі посмертно:
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня;
Орден «Народний Герой України»;
Медаль «За жертовність і любов до України» – відзнака Української православної церкви Київського патріархату, Філарет;
Відзнака «Командира 80 ОДШБр»;
Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту» – відзнака Всеукраїнської спілки учасників бойових дій в АТО «Побратими України»;
Медаль «За жертовність і любов до України» – відзнака Православної церкви України, Епіфаній.
Спільне фото на добру пам'ять про творчу зустріч із мамою полеглого Героя
Вкотре переконуємося, що такі зустрічі зараз надзвичайно важливі, адже ми повинні знати своїх ГЕРОЇВ! Щиро дякуємо пані Марії за зустріч, творчість і за Сина-Героя, доцентка Тетяна Скуратко та доцентка Надія Сеньовській за організацію зустрічі, а видавництву «Джура» за подаровані книги Марії Вітишин «Мій син – кіборг».
Кожен загиблий воїн – це наша біль, розпука, сила та гордість. Це наші непереможні кіборги, хоч і мертві, це наші Герої!
Пам’ятаймо їх! Бо для пам’яті не потрібен час, а лиш серце!
Студентка третього курсу
факультету філології і журналістики
Катерина Чура
