У літературних читаннях

 «І край мене почує», 

присвячених 80-річчю Василя Стуса, 

взяла участь доцент факультету філології і журналістики 

Скуратко Тетяна Миколаївна

В.Стус – поет страдницької долі, який обрав беззавітне служіння рідному народові. Він йшов тернистою дорогою та приймав безкінечні удари долі.

31 січня 2018 року в Тернопільській обласній науковій універсальній бітліотеці відбулися літературні читання «І край мене почує», присвячені 80-річчю Василя Стуса (1938–1985), у яких взяла участь кандидат філологічних наук, доцент кафедри теорії і методики української та світової літератури Скуратко Тетяна Миколаївна.

Відкрила захід Надія Белінська – бібліотекар відділу міського абонементу. Тетяна Ковалькова – завідувач відділу міського абонементу – ознайомила присутніх з виданнями про життя й творчість Василя Стуса з фонду ТОУНБ. Про основні віхи життєвого шляху, світоглядноконцептуальні засади творчості видатного українця розповіла к.ф.н. доц. Скуратко Т. М. Також присутні переглянули фільм «Із забуття – в безсмертя», присвячений життю й творчості Василя Стуса, почули живий голос митця у записі. Упродовж читань звучали вірші Василя Стуса у виконанні учителів та учнів 10-Б класу Української гімназії ім. Івана Франка м.Тернополя.

Творчість Василя Стуса навіки вписана в новітню українську поезію та історію України, і не тільки тому, що він повторив трагічну долю Тараса Шевченка, Павла Грабовського, митців «Розстріляного Відродження», переслідуваних російською царською і радянською імперіями. Як і вони, Стус став символом незнищенності людського духу, національної гідності й мистецького самоутвердження попри всі заборони, переслідування, арешти, заслання, тюрми й табори. Органічно національний і самобутній поет Василь Стус відтворив найприкметніші риси своєї доби. Він успадкував і синтезував глибинні народні джерела художнього образотворення, водночас спираючись на світову модерну поезію і філософію екзистенціалізму.

Минають роки, а громадянський і творчий подвиг Василя Стуса буде завжди прикладом того, як потрібно любити Вітчизну. «Голови гнути я не збирався, – писав поет, – бодай що б там не було. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь якого я мушу обставати до загину». Тоталітарний режим виявився безсилим перед любов’ю до українського народу і незламністю духу митця, який морально й духовно переміг антилюдяні обставини буття.

Поет знав, що загине у своїй боротьбі із тією системою, але був упевнений, що через свою смерть повернеться до рідного народу: «Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя...». Трагічною була доля митця. Із 47-ми років життя 13  провів у радянських слідчих ізоляторах, карцерах, камерах-одиночках, мордовських таборах, на Колимі, на каторжній роботі в шахті.

Його позбавляли побачень з рідними, вилучали вірші, листи й рукописи, знущалися фізично й намагалися знищити морально. «То був чоловік, який говорив і писав за будь-яких обставин ясно, як перед Богом, і платив за це життям», – писав про нього Євген Сверстюк. Тому значення Василя Стуса більше, аніж талановитого поета, публіциста, перекладача й літературознавця. Він став нашою національною гордістю.

Студентка групи УФа-22

факультету філології і журналістики
Мулярська Іванна

Літературні читання



Учасники літературних читань


Інтерв'ю з к.ф.н., доц. Скуратко Т.М.


Книжкова виставка до 80-річчя від дня народження Василя Стуса