Що таке щастя, розповідав студентам 

ТНПУ ім.В.Гнатюка  

заступник Голови Національної спілки 

письменників України

Студенти та викладачі факультету філології та журналістики ТНПУ ім.Гнатюка 12 лютого мали змогу поспілкуватись із Володимиром Шовкошитним, український поетом, прозаїком, публіцистом, громадським, політичним та державним діячом, доктором філософії в галузі політології, народним депутатом України І скликання, ліквідатором наслідків аварії на ЧАЕС, президентом Міжнародної організації «Союз Чорнобиль», одним із засновників Української екологічної асоціації «Зелений світ», першим заступником Голови Національної спілки письменників України (НСПУ).

Володимир Федорович розпочинає розмову  зі слів про себе та творчість. Перш за все зауважує, що кожен  повинен володіти моральними цінностями :

• Мене письменником зробив невідомий світу письменник. Він не був Драчем, Олійником чи Павличком, яких я вже і в 2 класі знав, а цього не знаю і зараз. Моє село Світанок Київської області останнє в області перед Черкащиною. Тоді ще дороги не було, а зараз – траса. Тоді ж не було цього, то добирався лиш той, кого могли довезти. І от довезли на «Шевченківські дні» трьох діячів. Двоє з них – еквілібристи. Уперше тоді почув слово, а їх запам’ятав на усе життя, бо були вони старі і дуже п’яні. Він і вона. Старі люди в тріко вилізли на стіл і почали гнутися - то було дуже кумедно.
  
  
  Далі вийшов пристойний чоловік в костюмчику, не такий, як я. Він почав говорити правильні речі. Про Тараса Шевченка, його цитувати. Мені захотілося ближче з ним поспілкуватися. І я вискочив і купив за 2 копійки в лавці зошит. Підбігаю до нього і прошу, щоб дядько-письменник розписався  (я не знав тоді, що таке автограф).  Той ставить підпис і питає, як звати. Я відповідаю: «Вова». І він пише : «Рости, Володю, на славу Україні!». Ото я і вимахав.
  
  

Далі Володимир Шовкошитний  багато жартує та розповідає про те, що кожна зустріч зі студентами приносить якісь осяяння. У 2010 році, коли письменник побував тут же, то зауважив, що «щастя – це бути хлопцем та вчитися на «філфаці». Крім того, автор розповідає про сім’ю та зізнається, що «чоловіки найбільше за все хочуть сина, а люблять - дочок».  Далі спікер веде мову про свою видавницьку діяльність та товариські стосунки з Іваном Драчем.

• Іван телефонує до мене і каже : «Не хочеш мене надрукувати?». «А який дурний видавець не хоче надрукувати самого Драча?! Тільки притомне щось напишіть,» - відповідаю йому я. Тай шануємо одне одного. Він надсилає мені вирізки із газет, щось написане від руки із назвою «Дожити до соловейка». Ну що таке соловейко? Нормальний мужик написав би : до весни. Ми можемо писати квіточки, якісь там «цвєточьки». А він – до соловейка. І до речі запам’ятайте : «Тьох-тьох-тьох»,-  співають тільки самотні солов’ї, поки пари не знайшли.
  
  

Крім того, Володимир Федорович ділиться своїм доробком, який здобував у іпостасі не лише письменника чи видавця, а й режисера. У його роликах «Вова не каже, що він -  Вася, а ділиться тим, що пережив». Вони були  про Чорнобильську катастрофу та перепоховання Василя Стуса. Висловлює свою гостру позицію щодо Росії, коментує книги, які видавав та писав самостійно. А на закінчення Володимир  читає інтимну поезію та бажає студентам вірити в свою мрію. І не просто мати що-небудь, а й розуміти, ким це дає змогу бути.

Ірина Гороховянко

Студенти захоплено слухають розповідь Володимира Шовкошитного.



​На зустрічі з митцем завітали студнти різних груп