Саме 26 квітня у 1986 році в Україні сталася найбільша в світі техногенна катастрофа за всю історію ядерної енергетики. Катастрофа, яка змінила радіаційну обстановку, екологію, долі та мислення людей у всьому світі.

Тоді планове виключення реактора на Чорнобильській атомній електростанції, що тривало 20 секунд, здавалося звичайною перевіркою електрообладнання. Проте внаслідок стрибка напруги стався хімічний вибух, в результаті якого в атмосферу потрапило близько 520 т небезпечних радіонуклідів. 

Вибух був настільки потужним, що забруднення розповсюдилося на значні території України, Білорусі та Росії - колишні республіки тоталітарного СРСР. Підвищений радіаційний фон фіксувався в багатьох країнах. Під тиском МАГАТЕ - міжнародного агентства з атомної енергетики - керівництво Союзу вимушено визнало факт аварії на ЧАЕС. 

За офіційними повідомленнями, відразу після катастрофи загинула 31 людина, а 600 000 ліквідаторів, які брали участь у гасінні пожеж і розчищенні, отримали високі дози радіації. Майже 404 000 людей було переселено.

Після евакуації населення територія на відстані 30 км від атомної станції  була оголошена забороненою для вільного доступу через інтенсивне забруднення радіонуклідами зоною відчуження. Так в наше життя увійшла Чорнобильська зона.

Чорнобильська зона вимагала робочих рук - тільки так можна було зупинити трагедію. В Чорнобилі працювали науковці, військові, бригади пожежної служби.

У складі будівельного загону невдовзі після вибуху в Чорнобильській зоні працювали і студенти Тернопільського державного педагогічного інституту.

Будівельний загін з ТДПІ в Чорнобильській зоні, 1986 р.
Зліва - Ростислав Петрович Шандрук, справа - Володимир Петрович Кравець

Після публікації цього фото ми отримали таке повідомлення:

Volodymyr Rak
 Це студенти першого курсу факультету ЗТД, армійці, які 1986 році добровольцями поїхали у Макарівський район Київської області на будівництво селища для Чорнобильців. Друзі мої, назву Вас поіменно: Орлов Олександр, Фундела Богдан, Владика Віталій, Лучко Олег, Данилейко Анатолій, Корнят Олег, Безека Павло, Матвійчук Іван.

Згадує голова вченої ради Тернопільського національного педагогічного універсиитету імені Володимира Гнатюка академік АПН України Володимир Петрович Кравець:

 - На цьому фото - наш інститутський будівельний загін, який працював у Чорнобилі в травні-червні 1986 року. Я - проректор,  відвідував загін з колегами - Іваном Андроновичем Нагачевським та нині покійним Ростиславом Петровичем Шандруком.

Студенти відчували відповідальність, усі працювали на совість, хоч умови були суворі. Звичайно, обираючи педагогічний фах, вони не готувалися до будівельних чи рятувальних робіт. Та це були наші студенти, наші вихованці, з високою свідомістю, вони гідно здолали всі випробування. Більшість хлопців мали за плечима армійську школу. В інституті були впевнені - не підведуть! Але всі за них уболівали і переживали, тож адміністрація  організувала поїздку викладачів, щоб на місці дізнатися, як справи в будзагоні.

Звичайно, студентам було приємно, що про них дбають, усі були раді бачити викладачів.



Розмова зі студентами 

Зустріч з будзагонівцями була простою, неофіційною, буквально на робочому місці. Та й світлини не дуже якісні, адже ніхто не думав, що люди на фото увійдуть в історію. А вони з честю виконали свій обов'язок - громадянський і просто людський, вони прийшли на допомогу Україні в той важкий час.


Ще студенти, вже герої...
В центрі гурту студентів - В.П.Кравець, справа від нього І.А.Нагачевський

На превеликий жаль, Чорнобильська зона досі залишається незагойною раною України. Збитки від катастрофи ще досі не підраховані, адже більшість з ліквідаторів заплатили за порятунок країни здоров'ям, а це безцінно. Радіоактивному опромінюванню піддалися майже 8 400 000 мешканців Білорусі, України та Росії, забруднено близько 155 000 кв.км території.

Сьогодні ми згадуємо усіх жертв аварії на ЧАЕС, вклоняємося ліквідаторам, на долю яких випало найважче - зупинити ядерну пожежу.

Та варто згадати і скромних студентів тернопільського педагогічного, подякувати їм за сміливість, рішучість, готовність на самопожертву. Вони  - достойний приклад для сучасної молоді, і університет пишається ними.


Пресслужба ТНПУ