4 листопада 2021 року в НАПН України відбулися (в офлайн- та онлайн-режимах) перші Всеукраїнські педагогічні читання, присвячені пам’яті відомого вітчизняного вченого, фундатора дидактики початкової освіти, академіка О. Я. Савченко на тему: «Олександра Яківна Савченко. Уроки співпраці і спілкування». 

Програма перших Всеукраїнських педагогічних читань пам’яті О. Я. Савченко

До Вашої уваги відеофрагмент 


Директор Інституту педагогіки НАПН України, віце-президент Національної академії педагогічних наук України Топузов Олег Михайлович відкриває педагогічні читання 

На педагогічних читаннях виступила доктор педагогічних наук, професор, професор кафедри педагогіки і методики початкової та дошкільної освіти Кодлюк Ярослава Петрівна. 

Виступ доктора педагогічних наук, професора Кодлюк Ярослави Петрівни на тему «Олександра Савченко як науковий керівник, консультант дисертаційних досліджень»

Народна мудрість стверджує, що в людини є три щастя: у кого народитися, в кого навчатися і з ким побратися. Вважаю, що доля подарувала мені неоціненний скарб – я маю право називатися ученицею Олександри Яківни Савченко, оскільки і кандидатську дисертацію, і докторську виконувала під її керівництвом. А загалом наша співпраця тривала понад 35 років.

Що стало уроками такої співпраці? Якщо загалом – це зразок органічного уособлення в одній людині найкращих рис жінки-вченої, що спостерігалося на кожному із етапів наукового пошуку і після його завершення.

Насамперед – це вміння вибрати для дослідження актуальну проблему.

У 1986 році затверджена тема моєї кандидатської дисертації, присвяченої формуванню загальнонавчальних умінь і навичок (рівно через рік після того, як у журналі «Початкова школа» була опублікована однойменна програма, розроблена Олександрою Яківною, що мала на меті привернути увагу науковців і практиків до розвивальних аспектів навчання в початковій школі). 

У середині 90-х років ми започаткували дослідження проблеми підручникотворення в галузі початкової освіти України. «Там – вакуум», – сказала тоді Олександра Яківна, закінчивши підготовку підручника для студентів педфаків «Дидактика початкової школи» (1997 р.). Проблема варіативності постала гостро, а відтак необхідність розробки теоретичних засад побудови підручника, адресованого молодшим школярам, – очевидна. І так з кожним, хто дотичний до наукової школи академіка Савченко: пізнавальний інтерес учнів початкової школи; дослідницька, рефлексивна діяльність майбутнього вчителя цієї ланки освіти; його імідж, етична компетентність і т. ін. – це потужні напрями в педагогічній науці, що суттєво збагатили її зміст.

А потім починалося ретельне опрацювання наукових джерел. Олександра Яківна ніколи не була осторонь; вона глибоко вникала у предмет дослідження; зі своєї бібліотеки ретельно відбирала все, що стосувалося проблеми; щедро ділилася матеріалами з дисертантом. Хочу зазначити: це була не просто робота над дисертацією; не менш важливо – сформувати тебе як науковця. Я до сьогодні зберігаю пожовклий аркуш паперу, подарований Олександрою Яківною, на якому надрукована пам’ятка із промовистою назвою «Пиши і пам’ятай». Один із пунктів пам’ятки звучить так: «Не пиши про одне і те ж у різних місцях». Цю вказівку я засвоїла на все життя.

Олександра Яківна вичитувала кожен підрозділ, на перших порах – і статті, тези тощо. Від читання правлених нею сторінок захоплювало подих. Матеріал набував наукового вигляду, зміщувалися акценти, підкреслювалися деталі. І хоча відчувалася впевненість, що зміст розкрито на належному рівні, кілька разів перевірено, –  виявляється, можна краще. Це справді була школа з підготовки дисертаційного дослідження. Перша докторантка цієї школи академік Н. М. Бібік зазначає (правда, ще в теперішньому часі): «Характерна риса Олександри Яківни – вимогливість передусім до себе. Вона ніколи не дозволила собі зробити щось поверхово. А ми, учні, розуміємо ту професійну висоту, на якій стоїть наш Учитель, і завжди намагаємось дотягнутися до Зразка».

Іноді я чула від Олександри Яківни: «Прочитайте, це дуже гарна стаття», іноді –  «Стаття так собі». Я дивилася широко розплющеними очима то на статтю, то на свого наукового керівника і ніяк не могла зрозуміти, чим одна краща за іншу. Таке розуміння прийшло з часом, завдячуючи, звичайно, моєму Вчителю.

Наукова співпраця не закінчувалася захистом дисертації. Вона ставала багатограннішою, часто переростала у дружбу. Звичайно, наука залишалася наукою; їй відводилося перше місце завжди і всюди. Моя кожна поїздка в Київ на засідання Міжвідомчої ради з координації досліджень у галузі освіти, педагогіки і психології упродовж більше ніж 10 років (це ще один дарунок долі, можливість побачитися, поспілкуватися з Олександрою Яківною) була знаменована щонайменше двома подіями. По-перше, у її кабінеті мене завжди чекала підібрана Олександрою Яківною стопка цікавих книжок із актуальних проблем педагогіки, які я з такою ж радістю і теплом везла в Тернопіль, ділилася ними зі своїми колегами, а ще везла публікації, які знадобляться іншим її учням (я ж не одна така в Тернополі!). 

Були й обговорення підручників, які тривали годинами. Сторінку за сторінкою вона гортала книгу і розказувала: «Цю марку я придбала в кіоску…», «Цю картину я запримітила на виставці…» і т. ін. Так, я бачила справжню «кухню» автора підручників, автора-фаната. Олександра Яківна доручала прочитати сигнальне видання книги, дарувала авторські примірники для науково-дослідної лабораторії шкільного підручника; я дуже горджуся тим, що була рецензентом підручника для студентів «Дидактика початкової освіти». А слова «мені цікава твоя думка», «хочу порадитися з тобою» наповнювали безмежною вдячністю своєму Вчителю за довіру.

І була людяність, завжди, в усьому: «передай синові ручку, щоб легко писалася дисертація», «ось Максимкові іграшка», «візьми в поїзд яблуко, щоб перекусити», «випий чаю, я вже заварила»… Сьогодні ці знаки уваги так гріють душу! Коли виникали якісь проблеми на роботі чи в сім’ї, хотілося найперше розказати про них Олександрі Яківні, а вона вже точно уважно вислухає, розрадить, підтримає. «Не переживай, заспокойся», – в пам’яті її голос. Так не вистачає цього тепер…

Я щаслива, що мала нагоду засвоїти уроки справжньої науки, людяності, порядності, довіри талановитого Вченого, мого наукового керівника / консультанта – Олександри Яківни Савченко.  

Виступ президента Національної академії педагогічних наук України Кременя Василя Григоровича на тему «Савченко Олександра Яківна – життя, віддане освіті і науці, серце, віддане дітям…»

До Вашої уваги відеофрагмент

Доктор педагогічних наук,
професор Кодлюк Ярослава Петрівна