Як студентки кафедри журналістики ТНПУ

підкорюють Польщу

ТНПУ імені Володимира Гнатюка – університет можливостей. Зокрема, студенти ЗВО у рамках семестрової Програми академічної мобільності мають змогу три місяці безкоштовно навчатися в Університеті гуманітарних та природничих наук імені Яна Длугоша у Ченстохові (Польща). Там молодь не тільки безкоштовно навчається й проживає на території студмістечка, а й вивчає польську мову, розширює світогляд на набуває професійного досвіду.

Цьогоріч Програмою білатеральних дипломів скористалися і дві студентки ІІІ курсу кафедри журналістики – Ольга Касько та Діана Федорук. Ми поспілкувалися з дівчатами та дізналися про специфіку навчання в іноземному вузі, комунікацію з викладачами та одногрупниками й факапи, що траплялися під час насичених буднів у Польщі.

• Ольга Касько і Діана Федорук
  
  
  Розкажи про перші враження, як тільки приїхала до Ченстохови і зрозуміла, що кілька місяців будеш тут навчатися?
  
  

Оля: – Я до кінця не розуміла, що їду в Польщу, навіть коли перетнула кордон. Перше відчуття того, що я в іншій країні, прийшло напевне тоді, коли ми вже прибули у Ченстохова на автостанцію і повинні були самі замовити таксі до гуртожитка. З перших хвилин перебування у місті стикнулись з польською мовою і саме у цей час я усвідомила, що ось воно. Було дуже лячно, бо попереду, здавалося, якась невідомість і незрозумілість. Я взагалі не уявляла яким буде навчання і не ставила перед собою конкретних очікувань. Це, напевно, лякало найбільше.  

Діана: – Спочатку було дуже цікаво і водночас страшно. Це нове місто, а тим паче нова країна. Перші враження були лише позитивні. Та коли ми перший раз пішли у магазин і касир заговорив до мене польською, та ще й у швидкому темпі, до мене, я впала у ступор, бо нічого не змогла зрозуміти.

• Як пройшов процес адаптації на новому місці проживання, у навчанні? Чи він ще триває?

Оля: – Я говоритиму лише особисто за себе. Я людина, яка напевно швидко звикає до нового місця проживання, а особливо якщо біля мене є друзі. Так як приїхала до Ченстохови з Діаною, то надзвичайно швидко влилась у «нове життя». Звісно, бувають моменти, коли дуже хочеться додому, бо ситуацій «мені складно, не розумію мови, не розумію завдань» не бракує. Але мені здається, що у такі періоди більшість починають думати про те, що шанс один і його потрібно використати сповна. Тому зараз я вже тут як «риба в воді», але воду треба поповняти завдяки знанням мови.

Діана: – Процес адаптації пройшов непомітно. Я майже одразу звикла до нового місця проживання. Вперше відчула як це – жити у гуртожитку. З навчанням трішки важче, тому що там потрібно спілкуватися польською. У цьому плані я ще досі адаптовуюся.

• Які предмети ти вивчаєш? Складніше чи легше вчитися, ніж в ТНПУ?

Оля: – Ось кілька дисциплін – Film i wizualność w kulturze współczesnej,  Retoryka dziennikarska, Multimodalne strategie marketingowe i PR-owne, Redakcja prasowa metodyka pracy. Насправді, тут вчитись набагато легше, єдине, через що виникають складнощі – це мовний бар’єр. 

Діана: – Вчитись складно насамперед через мову. Проте додам, що завдання легші і подається інформація набагато зрозуміліше, ніж у нас.  

• Чим відрізняється методика навчання у Польщі від української? 

 

• - Головний корпус Університету гуманітарних та природничих наук імені Яна Длугоша
  - Вивіска Університету у Ченстохові
  
  
  Як тобі дається опанування польської? Чи складно зрозуміти матеріал, особливо, коли готуєшся до семінару, практичного заняття?

Оля: – Насправді, навіть якщо ти знаєш польську мову на рівні привітання – меншу половину того, що тобі говорять, можеш зрозуміти, якщо викладачі не швидко розповідають матеріал. При підготовці до заняття потрібно кільканадцять разів перечитати все, перевірити чи такий переклад слова і чи правильно ти читаєш. Проте з часом слова самі запам’ятовуються, повторюються і кожного разу стає легше.

• Скільки часу займає підготовка до занять і чи залишається щось на відпочинок? 

Оля: – Залежить від завдання. Через недостатнє знання мови, звісно, часу витрачається більше. Наприклад, якщо нам потрібно опрацювати текст на 10 сторінок, то на це йде від 1.5 до 3 годин, але так трапляється переважно через те, що ми часто відволікаємось на сторонні речі (сміється).

Діана: – Буває по-різному. Якщо ми працюємо з текстом, то можемо сидіти над ним і цілий день. Але є дні, коли просто відпочиваємо, бо не перенавантажені домашніми завданнями.

• Чи лояльно до вас ставляться викладачі?

Оля: – Викладачі тут неймовірні. Вони прекрасно розуміють, як нам зараз складно, бо мало того, що ми в іншій країні, то ще й плюсуємо мовний бар’єр. Просять постійно групу нам пояснювати щось, додатково запитують чи ми усе розуміємо, чи потрібно розповідати повільніше. Навіть на парах панує справді дружня та приємна атмосфера.

Діана: – Викладачі до нас добрі та лояльні. Вони розуміють, що нам складно отак от відразу адаптуватись до навчання в іншій державі, і намагаються підлаштовуватися.

• Чи спілкуєшся з одногрупниками? І взагалі, як вас прийняли у групі?

Діана: – В групі нас прийняли не дуже позитивно. Ми майже не спілкуємося з одногрупниками.

• Розкажи про якийсь смішний/сумний випадок, який трапився з тобою під час навчання у Польщі.

Оля: – Був кумедний випадок, коли викладач у нас почав розпитувати про Тернопіль і ставив суто географічні запитання. Для них знати таку інформацію про місто – норма, а для нас, наприклад, дані про точну чисельність населення свого містечка – щось кумедне. Також була ситуація, коли викладач пояснював тему про альтернативний вибір. Суть у тому, що коли тобі дають альтернативу, то не завжди один з виборів буде повністю тебе задовольняти. Він звернувся до мене з запитанням: «Що ти хочеш зламати: ногу чи руку?», а я кажу: «Ніц…». На це почула: «Ну я ж не питав хочеш чи ні, я запитав, що саме тобі зламати».

Діана: – Для нас це був і смішний, і сумний водночас випадок. Одного понеділка ми переплутали час, коли розпочинається заняття. Як сумлінні студенти, перед парою підготували реферат. Зранку, не поспішаючи, поснідали, зібралися й вирушили в університет. Та коли зустріли на шляху нашу одногрупницю і зрозуміли, що пара вже завершилась, не розгубилися. Підійшли до викладачки і пояснили їй усю ситуацію. Вона нас зрозуміла і історія закінчилась на хорошій ноті.

• Взагалі, чи не шкодуєш і чи задоволена, що наважилась поїхати до Ченстохова? 

Діана: – Задоволена, що наважилася приїхати вчитись до Польщі. Це незабутній досвід. 

Аліна Онисько та Юлія Іноземцева

Фото з архівів героїнь інтерв’ю