Історія студентки ТНПУ Вікторії Стрілець
Вікторія Стрілець
Віка переконана, що волонтерам приємно, коли про них говорять.
Історією свого волонтерства вона поділилася зі студенткою 4 курсу Софією Ковалко.
Ділимося і з вами захоплюючим сторітелінгом у межах волонтерського проєкту «Підтримуємо, допомагаємо, віримо», над яким працюють студенти-журналісти 4 курсу.
"Одного дня я зрозуміла, що хочу додому, повернутися у рідний, спокійний Тернопіль. Одразу з моїм поверненням відновилося навчання в університеті, і я зрозуміла, що не можу сидіти просто склавши руки, коли там потрібна моя допомога".
#Разомдоперемоги
Волонтерський центр ТНПУ - майданчик, який об'єднує хороших друзів та незнайомих між собою людей, студентів та викладачів, тернополян і переселенців. Майданчик, куди може прийти кожен і зробити свій внесок до спільної перемоги над ворогом. Залишитися осторонь не змогла і Вікторія.
"Я знала, що в педагогічному є волонтерський штаб. У той момент там перебував мій одногрупник. Я зателефонувала йому і запитала, чи потрібна якась допомога. Він сказав: "Віка, волонтерам допомога потрібна завжди".
У перший день волонтерства в університеті Віка принесла стару тканину, яку мала вдома та плела маскувальні сітки на історичному факультеті.
Волонтерський центр ТНПУ
У Волонтерському центрі ТНПУ плетуть маскувальні сітки. Фото Жанни Деркач
Згодом з'явилася потреба допомогти на кухні, яка знаходиться в головному корпусі університету.
"Переважно ми готували бургери для тернопільської тероборони і переселенців".
Волонтерський центр ТНПУ. Вікторія допомагає на кухні
"Спілкуємося між собою "на одній хвилі"
Вікторія розповідає, що атмосфера у волонтерському колективі максимально дружня. Усі спілкуються. Посміхаються навіть у такий складний для всіх час. Піклуються одне про одного. Хвилюються одне про одного.
"Тебе годують. Навіть, якщо ти не хочеш їсти. Але тебе примушують, тому що їсти - потрібно. І сили також потрібні", - посміхається Вікторія.
Вона познайомилася з новими людьми, зокрема викладачами, яких раніше не знала та які також допомагають у центрі. Щодня приходять нові люди. Переселенці, від яких Віка чула безліч історій про те, звідки вони приїхали та що їм довелося пережити.
"Тут (у волонтерському центрі) стає легше. Емоційно легше. Ти тішишся, що допомагаєш, і тобі легше. Ти маєш шанс, знаєш, що можеш допомогти й це напевно єдине, що тішить тебе в моменти, коли ти реально використовуєш свою енергію не на новини, не на негативні емоції, не на негативну інформацію, а на допомогу людям, яким ти потрібна в цю хвилину".
Волонтери плетуть маскувальні сітки. Фото Жанни Деркач
Віка зізнається, що емоції, коли допомагаєш, насправді, змішані. У неї завжди є відчуття, що нібито вона не сидить на місці, не тримається лише дому, а допомагає. Але коли вона чує історії із життя тих людей, які приїхали з областей, де точаться бої, їй стає сумно.
"І ти знову ж таки не можеш повірити в те, що це відбувається з тобою, ну не так з тобою, як з твоєю країною і це насправді така трошки погана емоція".
Коли волонтериш, на душі стає спокійніше. Вікторії іноді вдається відволіктися від негативних новин. Допомагаючи, вона ніби забуває, що все це відбувається у її рідній Україні. Та й під час допомоги, каже, не має часу навіть взяти телефон до рук. Але коли повертається додому, відкриває Telegram, гортає стрічку новин - укотре повертається у сувору реальність.
"Волонтери - це той сильний тил для наших військових"
Віка ділиться спогадами своєї прабабусі, яка завжди їй розповідала, що український народ, коли потрібно, збереться разом і голими руками на танк піде.
"Під час волонтерства я просто вкотре переконалася, що український народ - це сильна нація. Згуртованість, об'єднаність, воля, свобода: можна це просто назвати одним словом - українці!"
Вікторія каже, що волонтерство було важливим завжди, не лише під час повномасштабної війни. Але зараз вкрай потрібно об'єднати зусилля всіх українців. Особливо на заході Україні, де немає бойових дій. Адже саме тут є сильний і надійний тил для українських військових.
"Та група людей, яка сплете три сітки, зможе врятувати життя трьом, а то й чотирьом солдатам, які захищають наш спокій тут."
Вікторія вважає, що про волонтерів говорити важливо. Їм приємно, коли про них говорять.
"Історії про волонтерів, думаю, заохочуватимуть людей до волонтерства і взагалі, щоб місцеві жителі знали про те, що в Тернополі, у педагогічному університеті є такий штаб. І могли залюбки долучитися до спільної справи".
Студентка ЖУР-4
Софія Ковалко,
ПроТеЖе
