Це історії людей із Києва, Харкова, Миколаєва та Бучі.

За словами дівчини, вона працює разом зі своїм хлопцем Ігорем Чорняком. Він знімає і монтує ролики. Проєкт назвали "Свідок війни".

У мережі "Ютуб" Жанна та Ігор опублікували чотири ролики. Дівчина розповідає, що найскладнішими для неї були зйомки з жителькою Бучі.

"Від її історії весь період зйомки у мене бігали мурашки по шкірі. Вона два тижні ховалася від обстрілів у підвалі, не виходила взагалі. Сім’я цієї жінки у той час їла тільки консервовану їжу, бо іншої не було. Також вона розповідала про свого сина, був день його народження і вони не мали, де взяти подарунок чи торт. Тому знайшли якусь коробочку з сухою сумішшю для солодощів і зробили торт. Жінка каже, що син вийшов з будинку, бо хотів пройти до своїх друзів, це було через дорогу, і не повернувся", – каже Жанна Деркач.

Ідея проєкту в пари виникла на початку повномасштабної війни, – розповідає Жанна. Дівчина навчається на факультеті журналістики і отримала завдання – зробити проєкт, пов'язаний із сучасними подіями в Україні. Героїв для роликів шукали в університеті, бо там переселенці плетуть маскувальні сітки.

"Одразу було зрозуміло, що розмова буде дуже важкою, тому що людям доводиться говорити про війну, про те, як вони втрачали своє житло. Було дуже багато героїв, які плакали. У мене теж наверталися сльози від таких історій", – розповідає студентка.

Сьома серія – про переселенку з Києва Світлану Голікову. Жінці 64 роки. До Тернополя її сім'я переїхала два місяці тому.

Світлана каже, що погодилася на участь у зйомках одразу, бо вважає, що показувати такі історії – важливо.

"Коли я приїхала до Тернополя, то зрозуміла, що люди цього не відчували. І слава Богу, що вони того не відчували, але вони не зовсім можуть зрозуміти. А коли вже починаєш спілкуватися і розказувати, люди чують. І про це треба знати", – каже Світлана Голікова.

Ігор Чорняк каже, що на роботу над одним роликом витрачає півдня. Він монтує, робить корекцію кольорів, накладає музичний супровід та додає ефекти.

"Фотографії нам надають самі спікери або ми шукаємо за їхнім місцем проживання. Якщо людина з Києва, то шукаємо фотографії за той період з Києва, вони є у вільному доступі. Хоч ці історії і схожі одна на іншу, як можуть здатися, але вони все одно залишаються унікальними", – розповідає Ігор Черняк.