Діана Доманіна – студентка 1 курсу спеціальності «Журналістика» Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. До повномасштабного вторгнення дівчина жила у Херсоні, там вона й навчалась та мріяла поступити на творчу спеціальність, пов’язану із письменництвом. Проте всі плани Діани перекреслив ворог, який захопив її місто. Рятуючись від загарбників, вона переїхала жити у Тернопіль, де зараз навчається та будує нове життя.

Моє життя до вторгнення не мало насичених фарб, воно було спокійним і розміреним. Важка фінансова ситуація в сім'ї не надала мені змоги вступити в університет одразу після закінчення школи, тому я щоденно готувалась до ЗНО і мріяла про бюджет. Одночасно з цим я постійно доглядала  за сестрою, яка навчалась в молодших класах, оскільки моя мама зранку до вечора важко працювала. Коли випадала нагода і сестру на канікулах забирала до себе бабуся, то я підробляла: працювала неповний робочий день. Нечасто можна було побачити мене з друзями на прогулянці, проте, якщо таке траплялося, то відривались ми на повну.

За два місяці до вторгнення я морально готувалась до такого розвитку подій, але страх, відчай, безнадійність і паніка – це те, що супроводжувало мене одразу після того, як я дізналась про початок повномасштабної війни. Поки я збирала свої речі в сумку, в мене трусилися руки і ноги, в голові все перемішалось і важко було вичавити з себе хоч якісь розумні думки. Вже опісля, коли я з сестрою прямувала до родичів, разом з якими ми виїхали, стало трохи спокійніше. Тоді я вже могла трохи впорядкувати все в своїй голові, щоб припинити панікувати і взяти себе в руки.

В Тернополі я мешкаю з вересня, відтоді як почалося навчання. Тут дійсно було важко адаптуватися, адже нікого знайомого я не мала. Проте, хочу завдячити всім, з ким мала щастя познайомитись після початку навчання. До того я жила у Вінницькій області і, власне, в ній мені не потрібна була адаптація, тому що там я періодично була в гостях у родичів.

Зараз я, в основному, навчаюсь. Досить рідко пишу, бо для цього не вистачає сили і мотивації. Зате, в новому середовищі в мене з'явилась можливість ходити на танці, що я хотіла зробити ще в дитинстві. Не можу сказати, що я дійсно знайшла себе, проте зміни, які приніс мені колектив групи і мої друзі або знайомі з гуртожитку – безцінні. Студентське життя зробило мене більш самостійною, відкритою і відповідальною.

Ця справа приносить для мене багатогранний розвиток, чого, власне, і потребує якісний текст. Причому достатньо обізнаний автор здатен до розуміння глибоких творів, що сповнені великою кількістю художніх засобів, а також до їх створення. Звісно, я розумію, що насправді всі мої знання досить поверхневі. Проте, навіть ця невелика обізнаність допомагає мені бути людиною, що може підтримати розмову на різні теми.

На жаль, не можу виділити якесь конкретне місце для відпочинку, щоб воно було моїм найулюбленішим. Можу сказати, що Парк Здоров'я досить привабливий. Знаходитись на природі для мене – приємно, тому, якби я мала можливість відвідати всі подібні місця, можливо, обрала б щось, що було б найбільш мені до душі.

Важке питання. Після початку повномасштабного вторгнення я відчуваю деяку порожнечу, бо мені не вистачає рідних, які залишились в Херсоні. За містом також дуже сумую. Можливо, поїздка туди зробила мене б щасливою. Те саме стосується впевненості в своєму майбутньому, що в мене все буде стабільно. Це так само напряму стосується війни, тому загалом можна сказати, що перемога зробить мене щасливою.