Державний прапор України:
становлення кольорової гами
Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років, коли Україна була на шляху до здобуття незалежності, коли на її теренах активізувались суспільно-політичні рухи, в тому числі й національний, коли завирувало національно-культурне життя, досить актуальним було питання національних символів: прапора, герба, гімну України. Багато авторів у ті часи написали невеликі історичні розвідки про національні символи України — це праці Володимира Сергійчука “Доля української національної символіки”, “Національна символіка України”, в яких він розглядає еволюцію національних символів України, зокрема, і Державного Прапора України від найдавніших часів до початку 90-х років ХХ століття. Відома також праця О. Братка-Кутинського, що присвячена ґенезі національної символіки . Автор ґрунтовно розглядає походження барв Державного Прапора України та процеси його затвердження як Державного Прапора Української Народної Республіки. Уже на початку ХХІ століття цим питанням займався В. Капелюшний, який написав статтю “Утвердження державної символіки в роки української революції”, в якій висвітлив перипетії затвердження Державного Прапора України як Державного Прапора УНР. У цій статті автор досліджував погляди різних вчених на те, який колір повинен бути вгорі на Державному Прапорі України (синій чи жовтий) і який колір повинен бути внизу на полотнищі Державного Прапора України. Це питання висвітлював і Ю. Савчук у своїй публікації “Державний Прапор України”, а В. Кравченко у статті “Синьо-жовтий прапор над Києвом 1 травня 1966 року” та інші автори.Державний прапор України:
становлення кольорової гами
Ця робота є спробою дослідити історичні корені синьо-жовтого прапора, його кольорів, простежити історію його ствердження як державного прапора України.
Відомо, що прапор як засіб сигналізації існував ще з античних часів і набув поширення в Європі, включаючи й сучасні українські землі, за доби Середньовіччя. Давні стяги на Русі поважалися ще з часів язичництва, а з прийняттям християнства вони освячувалися образом животворного хреста, що було перейнято з грецької віри. З того часу значення стягів як святині зросло — без прапора військо не відправлялось у похід і не вступало у бій. Про це свідчить фрагмент з Літопису руського: “Святополк, отже, і Володимир, і Ростислав, приготувавшись до бою, рушили. На правій стороні йшов Святополк, а на лівій — Володимир, а посередині — Ростислав, і, минувши Треполь, пройшли вони вал й тут половці йшли насупроти, і стрільці [їх ішли] насупроти перед ними. Коли тоді стали межи двома валами, і поставили стяги свої, і вийшли стрільці із-за валу. А половці, пройшовши до валу, поставили стяги свої, налягли спершу на Святополка і проламали полк його. Святополк же стояв кріпко, то побігли люди, не видержуючи наступу ворогів, а після побіг Святополк”.
Автор не вказує, які саме були стяги, якого кольору, але з цих слів можна визначити їхні властивості чи довідатись про їхні функції.
Історичні джерела донесли до нас досить скупі відомості про кольори прапорів Київської Русі. Наприклад, “Слово о полку Ігоревім” згадує “червлен стяг”, “бела хоруговь”, “червлена голка”. На думку зарубіжного історика Р. Климкевича, “… стяг Руської землі (київської доби), червоний із золотим тризубом чи двозубом того чи іншого князя”. Але стяг Новгород-сіверського князя Ігоря не міг бути стягом усієї Київської держави. Та й Київська Русь на той час уже розпалась на удільні князівства. І, до того ж, стягів регіонального значення у Київській державі було багато. Яких же кольорів були ці стяги?
Слід зазначити, що ще з 1910 року було створено “высочайшее учрежденное при министерстве юстиции Особое совещание для выяснения вопроса о русскихгосударственных национальных цветах”. У ході дискусії, що розгорнулася на сторінках російських часописів “Россия”, “Новое время”, “Московские ведомости” з’ясувалось, що “в числе древних русских государственных цветов синий, голубой, лазоревый, оранжевый, желтый”. Також у літописах автори змальовують мечі із синіми або жовтими руків’ями, сині шоломи, блакитні щити.
Отже, кольори сучасного Державного Прапора України вже мали місце і в Київській Русі. До цього слід додати, що цікаву версію щодо походження синіх і жовтих кольорів висунув мовознавець зі Львова М. Рогович. На його думку, слово “хохол”, яким представники інших національностей інколи називають українців, — монгольського походження. Слово це складне: “хох” — синій, голубий, небесний, “улу” (“юлу”) — жовтий. Кінцева голосна редукується і дістаємо теперішнє звучання. Ця гіпотеза є дуже цікавою, але навряд чи нею можна підтвердити широку вживаність у Київській Русі жовтого і блакитного кольорів.
Взагалі-то вважається, що синьо-жовте сполучення кольорів походить від герба Галицько-Волинського князівства — золотого лева на синьому полі, що з’явився у другій половині ХІІІ століття.
Пізніше, у 1410 році ополчення Львівської землі брало участь у Грюнвальдській битві під синьою корогвою із зображенням жовтого лева, що спинається на скелю. Але тут зустрічаються й інші стяги українських земель. Польський історик Ян Длугош, окрім прапора Львівської землі, описує й прапор Перемишльської землі, на якому було зображено “… жовтого орла з двома головами, оберненими однаково в різні боки на лазуровому полі”, а також говорить і про прапори Подільської землі, які прикрашали зображення сонця на білому полі. На жаль, Ян Длугош не описав прапори інших земель Південно-Західної Русі.
Слід зауважити, що золотий і блакитний кольори були і на прапорах Великого князівства Литовського, на яких з XV століття на червоному фоні було зображено білого лицаря з мечем у правій руці, з блакитним щитом та з подвійним золотим хрестом на лівому плечі, який сидів на білому коні із золотою упряжкою. Хоча у XIV столітті цей прапор був червоним із золотим тризубоподібним родовим знаком Гедиміновичів.
У козацько-гетьманську добу українське прапорництво розвивалося дуже інтенсивно, прапор був у кожного куреня, у кожної сотні, у кожному полку. Навіть виникла така посада як хорунжий — особа, яка відповідала за прапор. Прапори тоді були різної форми: трикутні, трапецієвидні, чотирикутні тощо. Але на них рідко зустрічалися синій і жовтий кольори, переважаючим був червоний колір, навіть загальний військовий прапор Війська Запорозького часів Хмельниччини, що був дарований козакам королем Яном Казимиром, був червоного кольору із зображенням архистратига Михаїла, що попирав списом змія з одного боку та коронованим білим орлом з двома православними хрестами з другого .
Проте не слід думати, що на прапорах козаків взагалі не було жовтого й блакитного кольорів, оскільки жовто-блакитні козацькі прапори зафіксовані І. Рєпіним у знаменитій картині “Запорожці пишуть листа турецькому султанові”. Цю картину можна вважати історичним джерелом у силу багатьох досить вагомих причин, з яких назвемо три найголовніших. По-перше, І. Рєпін ставився до своїх картин на історичні теми як до свідоцтв, що повинні були точно відтворювати тогочасну історичну ситуацію. Перед їх написанням він довго і ретельно досліджував усе — від дрібніших деталей одягу до типажу зображуваних осіб. По-друге, І. Рєпін писав картину під егідою знавця запорозького козацтва Д. Яворницького. І, по-третє, перед тим, як придбати цю картину, російський імператор призначив експертизу картини петербурзькими вченими щодо правомірності жовто-блакитних прапорів у козаків на картині, яка дала такий висновок: “… знамена козацкие, изображенные художником Репиным на картине, … отражают в себе извечную преемственность цветов золотых и небесных, постоянно присущих для всех знаков отличий в Южной Руси (Малороссии) еще со времен Великих Князей Киевских, вплоть до роспуска запорожской вольницы императрицей Екатериной Великой. Сказанному имеется предостаточно письменных подтверждений в отечественных и иностранных сугубо исторических источниках — в рядах предметов материального искусства тех древних времен”. Є й інші свідчення, що у козаків на прапорах зустрічаються жовтий і блакитний кольори, але вони застосовувалися рідше, ніж червоний, білий та чорний.
Прапори з поєднанням блакитного і золотого кольорів набувають ще більшого поширення у XVIII столітті. На окремих із них були зображення козака із сампалом на золотому тлі, а на іншому боці — золотий хрест, або полкові чи сотенні емблеми. Таке поєднання кольорів було на полкових знаменах Київського, Лубенського, Чернігівського полків.
Також слід зауважити, що у 1717 році для Полтавського полку було створено нову хоругву — блакитну із жовтим хрестом. Із листа Полтавського полковника Черняка до гетьмана довідуємося, що на “сотенні хоругви” куплено “блакитного лудану”, а жовтий лудан “дано на крита” .
Після ліквідації автономії України у складі Російської імперії і приєднання західноукраїнських земель до Австрійської імперії жовто-блакитні прапори не зустрічаються. Наприклад, для “королівства Галіції та Ладомерії” австрійська влада придумала новий герб і штандарт, який спочатку був синьо-червоно-жовтим, потім синьо-червоним, а після виділення Буковини у 1849 році — червоно-синім, а для самої Буковини — синьо-червоним.
Але слід зазначити, що жовтий і синій кольори не зникли, тому що вони були на родових гербах козацької старшини, гербах міст та емблемах цехів.
Загалом же, синьо-жовтий прапор у сучасному його вигляді з’являється у 1848 році, коли Головна Руська Рада прийняла національні символи українського народу. Було відновлено герб галицьких королів — жовтий лев на синьому тлі — це зумовило кольори українського національного прапора, який вперше було піднято на львівській ратуші у червні 1848 року.
Проте слід зауважити, що за геральдичними правилами потрібно, щоб він був жовто-блакитним, бо кольори прапорів перераховуються згідно із розміщенням їх на гербі зверху до низу: вгорі жовтий колір знака лева, внизу блакитний колір гербового щита. Однак, у документах і матеріалах того часу йшлося про синьо-жовті корогви. Під цими знаменами діяли загони селянської самооборони та Народної гвардії, що створювалися у Галичині упродовж 1848 — 1849 років.
Вже у ХХ столітті під жовто-блакитним і блакитно-жовтим прапорами українці билися з польськими та німецькими окупантами, з радянськими й білими арміями Росії.
У березні 1914 року, незважаючи на заборону російського уряду відзначати 100-літню річницю від дня народження Кобзаря, київське студентство вийшло на маніфестацію під жовто-блакитними прапорами.
Особливо широкого поширення жовто-блакитні прапори набули під час революції 1917 року, коли вони майоріли на мітингах і демонстраціях у Харкові, Севастополі та інших містах. В Києві такий мітинг відбувся 29 березня 1917 року.
Також їх стали використовувати військові. Вже перший ешелон козаків-українців у кількості 1198 чоловік вирушив на німецький фронт з Києва 14 травня 1917 року, як зазначалося у “Віснику Українського військового комітету”, під національним жовто-блакитним прапором.
Через широке використання жовто-блакитного прапора як національного символу почалося його затвердження як державного символу УНР. Відомо, що 14 січня 1918 року Центральна Рада ухвалила “Тимчасовий закон про фльоту Народної Української Республіки”, в якому зазначалося, що “Прапором Української Військової фльоти є полотнище з двох — блакитного й жовтого — кольорів…” Далі йшлося про те, що “Прапором Української торговельної фльоти є полотнище з двох — блакитного й жовтого — кольорів”.
Вже 22 березня 1918 року Центральна Рада ухвалила Закон про Державний прапор республіки, затвердивши жовто-блакитний прапор як державний символ УНР.
Відомо й те, що не всі були згодні з таким порядком кольорів у Центральній Раді, були прихильники і синьо-жовтого прапора. Але через рішучу позицію М. Грушевського було затверджено саме такий порядок кольорів на Державному прапорі УНР.
Однак, за гетьмана Павла Скоропадського жовто-блакитний прапор було змінено на блакитно-жовтий. Таким він залишався і за Директорії УНР.
Проголошена у Львові Західно-Українська республіка також 13 листопада 1918 року затвердила своїм державним символом синьо-жовтий прапор. Слід зауважити, що в ЗУНР не було дискусії про те, як саме повинні чергуватися кольори на державному прапорі. Усі без вагань сприймали синьо-жовтий прапор.
Отже, національний прапор на початку ХХ століття став Державним символом обох українських держав. Але після поразки української національно-демократичної революції й утворення УСРР державним символом став червоний прапор, лише у 1949 році з’явилася синя смужка у нижній частині полотнища прапора. На верхній, червоній, частині прапора було зображено перехрещені серп і молот, а над ними розташувалася п’ятикутна зірка. Таким він залишався до 1992 року.
Але слід зазначити, що синьо-жовтий прапор застосовували поза межами УСРР. Наприклад, після проголошення незалежності Карпатської України було піднято синьо-жовтий прапор. З такими прапорами населення Західної України зустрічало Червону Армію у вересні 1939 року.
Знову питання щодо національної символіки постало у кінці 1980-х років з активізацією демократичних рухів. Це питання піднімалося на першому з’їзді народних депутатів СРСР. Вже 23 березня 1990 року перша сесія Тернопільської міської ради прийняла постанову про національну символіку, один із пунктів якої містив положення про встановлення національного прапору на будівлі міської ради поруч з державним прапором УРСР. 23 квітня таке рішення було прийнято Львівською обласною радою. 24 липня 1990 року президія Київської міської ради народних депутатів вирішила вивісити синьо-жовтий прапор поруч із державним, червоно-синім, перед будинком міської ради на Хрещатику. 4 вересня 1991 року у Києві над будинком Верховної Ради разом із червоно-синім був піднятий і синьо-жовтий прапор.
28 січня 1992 року постановою Верховної Ради України синьо-жовтий прапор було затверджено Державним прапором України. У 1996 році було прийнято Конституцію України, стаття 20 якої визначала: “Державний прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів”.
23 серпня 2004 року Президент України Леонід Кучма підписав Указ №987 / 2004 “Про День Державного Прапора України” [2]. Цим Указом на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України встановлено в Україні нове державне свято — День Державного Прапора України, який щорічно відзначається 23 серпня.
Отже, у часи незалежності України національний прапор став Державним Прапором України. Він має досить цікаву й тривалу історію. Ми змогли простежити еволюцію синьо-жовтого прапора, його утвердження як Державного Прапора України, частково дослідити його історичні корені.
Джерело
Джерело
