Незабутня поїздка 

до Національного заповідника
«Давній Галич»:

рефлексії студентки 

історичного факультету ТНПУ

Галичина. Історичний регіон, що простягається від Тернова до Тернополя. Своє ім’я він отримав від маленького містечка, з по-справжньому багатим минулим, куди ми вирушили минулої п’ятниці у рамках навчального курсу «Релігієзнавство» (викладач – проф. Елла Бистрицька). Старе княже місто знаходилося в шести кілометрах на південь від сучасного Галича. 

Вийшли з автобуса – і на нас з постаменту дивиться король Данило з серйозним виразом обличчя та верхи на коні.

Біля пам'ятника Данилу Галицькому 

Діорама, що зображує середньовічний мегаполіс таким, яким він його пам’ятав, виконана на основі археологічних досліджень. За винятком храмових споруд, усі будівлі були дерев’яними, та час не пощадив органіку, тому можемо лише здогадуватися, яким Галич був насправді. 

Поблизу діорами давнього Галича та Церкви Різдва Христового

Частинка з втраченого минулого, знаходиться за кілька кроків від діорами. Церква Різдва Христового має доволі сучасний вигляд, однак науковці датують її кін. ХIII – поч. XІV ст. Перше, що вловлюють очі, коли заходиш всередину – мозаїка з Богородицею над вівтарем, що нагадує київську Оранту. Інші стіни теж прикрашені релігійними сюжетами. Гра слабкого розсіяного світла із золотими шматочками мозаїки – заворожує. 

Після цього нас чекає коротка прогулянка по місцевому мосту, спорудженому більше ста років тому. Як жартували колись місцеві, галицький міст найдовший у світі. Не так давно, автомобілісти проводити на ньому цілі години у заторах. В наші дні, тут побачиш хіба одинокого велосипедиста, місто отримало новий міст, що відповідає сучасним потребам. 

Наступний пункт нашого маршруту пролягав до Музею караїмської історії та культури. Це давній народ з унікальним віровченням – вони визнають Старий Заповіт, але не Талмуд, його іудейське трактування. Колись у Галичі існувала одна з їхніх найбільших діаспор, але зараз, у місті залишився всього один старий караїм. 
  

У Музеї караїмської історії та культури

У першій кімнаті, до якої ми заходимо, колись виставлялися найцінніші експонати музею: старовинна Тора XVIII ст., книги і молитви. Однак в умовах війни, вони мусять зберігатися у безпечнішому місці. Лишилися масивні менори та макет кенаси – караїмського храму, на місці якого зараз радянські дев’ятиповерхівки. Поверхом вище – виставлено речі, пов’язані з караїмською історією: карти, фото, листівки, медичний інвентар, що служив їм за Першої світової. Найбільше враження справляє експозиція, що відтворює побут галицьких караїмів на рубежі ХІХ/ХХ ст. Подушки на бамбетлі, мереживо і крихітні філіжанки на масивних полицях, фото на стінах, вбрані у тяжкі рамки, акуратно викладена на приліжковій шафці біжутерія – усе це створює відчуття інтимності, наче ти зазирнув у гості, поки господарі вибігли по хліб і молоко, випадково лишивши двері незачиненими. Частково так воно і є. Музей облаштовано у караїмській хаті кінця ХІХ ст. Не так давно, тут жили люди. В потоках повітря вловлюється чийсь сміх, чийсь тупіт сходами нагору, чиясь трагедія, чиєсь життя, що завмерло у моменті і загубилося десь серед безлічі експонатів. Глибокі враження ще довго не покидають, коли закриваєш за собою хвіртку. 

У Галичі сучасність дивним чином переплітається зі старовинним. На підніжжі Галич-гори розсипалась вервичка крамниць із яскравими вивісками, що ніяк не поєднуються між собою, а з фасадів будівель звисають кондиціонери. Між хащами, ледь помітні у тіні, зачаїлись розбиті кам’яні сходи. Вони ведуть до руїн Галицького замку – найпопулярнішої туристичної локації міста. Підіймаючись ними, згадуєш – що замки це не казкові помешкання, а в першу чергу оборонні споруди. Височенні дерева встромили свої покручені корені просто у рештки поваленого бастіону. Це місце зберігає чимало історій. 
  

Галицький замок

На сьогоднішній момент, у колишньому вигляді збереглася тільки одна вежа. Замок XIV ст. катастрофічно потребує реставрації, допоки ще є що відновлювати. У вежі бажаючі можуть приміряти кольчугу, потримати у руках копії середньовічної зброї, або ж сфотографуватися на троні для «короля і королеви». На прилеглій території облаштовані й інші красиві фото локації. Особливий захват викликає підйом на дах, звідки через вузькі віконечка видно увесь Галич. 

Попереду нас чекав головний свідок княжої доби – Храм святого Пантелеймона, розташований за межами сучасного міста, та колись він був його серцем. Святиню звели у 1194 р. із білого каменю, який везли за сотню кілометрів, аж від Жидачева. Колись, поруч із храмом стояв палац князя Романа, де імовірно народився майбутній король Руси – Данило. На камінні вишкрябано графіті, значна частина з яких – ровесники споруди. Хрести, молитви, імена патронів і кліру, та багато іншого. 

За свою довгу історію, Храм Святого Пантелеймона кілька разів радикально змінював свій вигляд. У наші дні, наскільки це можливо, його наблизили до оригінального. Вузли на колонах при вході – символ єдності неба та землі – глибокий сенс у маленькій деталі. Різьба на порталі оригінальна, і є перлиною пам’ятки. Важко повірити, який колосальний об’єм зусиль доклали майстри, що зводили його тут майже тисячу років тому. Білі холодні стіни, позбавлені звичної для сучасних церков яскравості, залишають тебе на одинці із роздумами. Коли підіймаєш голову і на твоє обличчя падають промені із крихітних вікон бані – по справжньому відчуваєш присутність чогось вищого. У храмі зберігаються мощі святого Пантелеймона. А колись, у його стінах знаходилася справжня реліквія – частинка Животворящого Хреста, що в ході історичних перипетій, опинилася далеко за межами України, у Соборі Паризької Богоматері. 

Храм досі функціонує за призначенням, і бажаючі можуть помолитися в тому ж місці, де колись із Богом говорили одні із найвеличніших постатей нашої історії. Це справжнє диво, що попри все, він залишився майже незмінним. Це єдина святиня, що вціліла із княжих часів. 

На завершення нашої подорожі, нам пощастило потрапити до етнографічного музею. Це гарна можливість, побачити власними очима те, про що лише чув на заняттях. Тут можна зазирнути до опільської, покутської, бойківської чи гуцульської хати. Є навіть олійня, корчма та дерев’яна церква. Тут легко уявити героїв «Тіней забутих предків» чи «Камінного хреста». 
  

У Музеї етнографії

Повітря холоднішає, сонце спускається вниз. Ми повертаємося до автобуса, дізнавшись багато нового, що допоможе нам у наших релігієзнавчих, і не тільки, студіях. Усе це треба побачити, доторкнутися, відчути самому, відчути отой подих минулого з нашої історії. Обов’язково відвідайте «Давній Галич» і ви! 

Дякуємо за цю чудову мандрівку завідувачу кафедри всесвітньої історії та релігієзнавства проф. Еллі Бистрицькій та доцентам Оксані Валіон й Ірині Федорів.

 

Студентка ІІІ курсу
історичного факультету

Евеліна Дзюбановська