З 2014 року війна в Україні забирає найцінніше — життя. Діти, які мали мріяти, рости, пізнавати світ, опинилися в епіцентрі трагедії. Вони втратили дім, рідних, здоров’я. Деякі — саме життя.

Це не просто цифри. Це імена, обличчя, нездійснені мрії. Їхній біль — наш спільний біль. І наша спільна пам’ять. 

Символом цієї скорботної акції стали паперові дзвіночки, які діти розвісили на деревах у дворі ТНПУ. Вони — як тихі голоси загиблих, що звучать крізь тишу й закликають до дії, до правди, до справедливості.

Ми не маємо права мовчати.

Ми зобов’язані пам’ятати.

Ми повинні захищати тих, хто ще поруч.

Легких хмаринок вам, наші янголятка! Пам’ятаємо. Вшановуємо. Об’єднуємось. Не пробачимо.