Літературна бесіда в ТНПУ

з Олександром Вільчинським:

слово, що вибудовує досвід

На факультеті філології і журналістики відбулася подія, що перетворила звичайну зустріч на глибоку інтелектуальну розмову про природу слова та досвід людини, яка його творить. «Літературна бесіда з Олександром Вільчинським: про слово, творчість і сучасність» зібрала всіх, хто прагне зрозуміти, як народжується література — не в абстракції, а в живому щоденному русі думок, відчуттів і спостережень. Вільчинський — український прозаїк, журналіст, науковець, доцент кафедри журналістики ТНПУ ім.В.Гнатюка, лауреат «Коронації слова» та автор численних романів, новел і есеїв — говорив насамперед про свій шлях: від перших коротких текстів до сформованого авторського стилю, який заохочує читача бачити світи між рядками.

Студенти почули історії, які зазвичай залишаються «за кадром»: як писалися ранні новели — «Що скаже батько», «Останні лови», «Стіна» — і скільки впертості потрібно, щоб не лише створити текст, а й повірити в нього тоді, коли навколо немає гарантій успіху. Вільчинський згадував атмосферу літературного середовища кінця 80-х — початку 90-х, коли письмо було радше внутрішньою потребою, ніж професією, і водночас — способом зберегти власну свободу.


Олександр Вільчинський під час літературної бесіди на факультеті філології і журналістики

Студенти та викладачі факультету уважно слухають розповідь письменника

Особливо живо прозвучали історії написання романів. Автор розповідав, як виникла ідея детективно-іронічного «Суто літературного вбивства», як формувалися характери в «Останньому герої», як збирав матеріали для «Криївки», і як змінював власну оптику, працюючи над «У степу під Авдіївкою». Багато сюжетів починалися з випадкової фрази, сценки з міського життя або емоційного враження, яке довго не відпускало. Такі випадковості ставали першоімпульсом для текстів, що згодом набували складної архітектури. Він наголошував, що кожен роман має свою «температуру»: одні книги пишуться стрімко, інші — вимагають довгих років визрівання. За його словами, письменник зрештою працює не з подіями, а з внутрішнім досвідом, який ці події залишають.

У розмові про сучасність Вільчинський зупинився на темі відповідальності слова. Як журналіст, він добре знає ціну точності, а як прозаїк — міру художнього узагальнення. Він зауважив, що сьогодні, у час надлишкових інформаційних потоків, література має не лише відображати реальність, а й додавати їй глибини, ставити запитання, на які суспільство не завжди готове відповідати.


Мить жвавої дискусії - обговорення творчості й сучасного літературного процесу

На завершення зустрічі він поділився думкою, що кожна людина має власні історії, гідні того, щоб бути розказаними. «Усе, що з нами трапляється, може стати літературою, — сказав він. — Питання лише в тому, чи вміємо ми бачити в буденному сюжет». Студенти вийшли зі зустрічі з відчуттям, що перед ними розкрили не лише досвід письменника, а й логіку його мислення — чесну, уважну до деталей і водночас орієнтовану на сенси, які формують культурний простір сьогодення. Це була бесіда, що поєднала досвід, слово і сучасність у живий творчий діалог.

Студентка групи мСОПМУ-13

Софія КОТИС