Студентські есе
Чому я обираю ТНПУ ім.В.Гнатюка
Андрій Міц: моя альма-матір готує освічену молодь,
яка в майбутньому формуватиме
еліту української нації, генеруватиме нові ідеї
Тоді мені було вісім. Ми з мамою і татом весело йшли коридором величезного будинку. Пригадую, мама тоді була дуже щасливою, а тато усміхався, піджартовував: «Вітаю, студентко, з отриманням вищої освіти». А потім мамі на сцені вручили якийсь важливий документ, а тато подарував мамі квіти. Не пам’ятаю цих слів, але моя тітка пригадує, як «напророчила»: «Андрійку! Потрібно тобі ще з’їсти багато каші, щоб ти виріс і, можливо, став студентом педагогічного університету. Продовжуватимеш династію філологів».
Так, це було моє перше знайомство з рідним університетом. І хто б міг подумати, що час так швидко пробіжить і я впевнено йтиму тим же коридором, але вже не як маленький хлопчисько, а як студент філологічного факультету. Скоро і я стоятиму на сцені і триматиму такий бажаний диплом.
Позаду чотири роки навчання. І чим дорослішаєш, тим більше починаєш задумуватися: а чи правильний вибір у своєму житті я зробив? Якщо дивитися песимістично на життя, то можна сьогодні назвати сто причин, які знаходять молоді люди, щоб не здобувати вищу педагогічну освіту. Одними із них є безробіття, низька заробітна плата освітян, можливість знайти високооплачувану роботу за кордоном. Та я з цим не погоджуюся. Я певен, що після закінчення університету знайду роботу, яка мені буде до душі. Тим паче, мене змалку тягнуло до літератури, цікавих книг (у мене вдома багата бібліотека). Я працював над своєю грамотністю. А хіба культурні, грамотні люди стали зайвими у суспільстві? Звичайно, ні.
І саме моя альма-матер готує освічену молодь, яка в майбутньому формуватиме еліту української нації, генеруватиме нові ідеї.
Навчання в педагогічному університеті – це незабутні зустрічі з відомими людьми, змістовні лекції і практичні, цікаво проведене дозвілля. Я горджуся, що маю можливість спілкуватися з кваліфікованими педагогами – толерантними і розумними викладачами.
Цього року інформаційний ресурс «Освіта ua.» представив педагогічні університети, що посіли найвищі місця у консолідованому рейтингу вищих навчальних закладів 2017 року, де мій університет увійшов у п’ятірку найкращих.Якось заведено у нас, що батьки роблять усе, щоб допомогти дітям здобути вищу освіту. Моя бабуся з дідусем, як кажуть у народі, «вивчили» трьох дітей.
Моя мама, учитель зарубіжної літератури, користується повагою і авторитетом у рідному селі. Інколи жартує, що в силу обставин не змогла себе реалізувати сповна (мамі подобається публіцистика). Тож хоче побачити у мені продовження своїх нереалізованих планів. Мої батьки дуже щасливі, що я є студентом педагогічного університету. До речі, Наталя Миколаївна Поплавська, завідувач кафедри журналістики, викладала у моєї мами давньоруську літературу, а Петро Степанович Федоришин, головний редактор газети «Вільне життя», – зарубіжну літературу.
Мій дідусь жартує, що за столом зібралась кафедра філологів. Моя бабуся, вчитель української мови і літератури із 44-річним стажем, пригадує період, коли усі в її рідному селі Різдвяни голосували за розумну людину, вченого, викладача університету Володимира Ярославовича Мельничайка. Це поважний чоловік, толерантний, приємний у спілкуванні.
Моя тітка, Катерина Любомирівна Бурда, теж навчалася у цьому університеті. Сьогодні вона, кандидат педагогічних наук, викладає українську мову у медичному університеті.
Чому я вибрав саме Тернопільський національний університет імені Володимира Гнатюка? Думаю, ні в кого не виникне сумнівів, адже це мій усвідомлений і правильний вибір. Я горджуся тим, що навчаюся в одному з найкращих педагогічних закладів України.
Так, це було моє перше знайомство з рідним університетом. І хто б міг подумати, що час так швидко пробіжить і я впевнено йтиму тим же коридором, але вже не як маленький хлопчисько, а як студент філологічного факультету. Скоро і я стоятиму на сцені і триматиму такий бажаний диплом.
Позаду чотири роки навчання. І чим дорослішаєш, тим більше починаєш задумуватися: а чи правильний вибір у своєму житті я зробив? Якщо дивитися песимістично на життя, то можна сьогодні назвати сто причин, які знаходять молоді люди, щоб не здобувати вищу педагогічну освіту. Одними із них є безробіття, низька заробітна плата освітян, можливість знайти високооплачувану роботу за кордоном. Та я з цим не погоджуюся. Я певен, що після закінчення університету знайду роботу, яка мені буде до душі. Тим паче, мене змалку тягнуло до літератури, цікавих книг (у мене вдома багата бібліотека). Я працював над своєю грамотністю. А хіба культурні, грамотні люди стали зайвими у суспільстві? Звичайно, ні.
І саме моя альма-матер готує освічену молодь, яка в майбутньому формуватиме еліту української нації, генеруватиме нові ідеї.
Навчання в педагогічному університеті – це незабутні зустрічі з відомими людьми, змістовні лекції і практичні, цікаво проведене дозвілля. Я горджуся, що маю можливість спілкуватися з кваліфікованими педагогами – толерантними і розумними викладачами.
Цього року інформаційний ресурс «Освіта ua.» представив педагогічні університети, що посіли найвищі місця у консолідованому рейтингу вищих навчальних закладів 2017 року, де мій університет увійшов у п’ятірку найкращих.Якось заведено у нас, що батьки роблять усе, щоб допомогти дітям здобути вищу освіту. Моя бабуся з дідусем, як кажуть у народі, «вивчили» трьох дітей.
Моя мама, учитель зарубіжної літератури, користується повагою і авторитетом у рідному селі. Інколи жартує, що в силу обставин не змогла себе реалізувати сповна (мамі подобається публіцистика). Тож хоче побачити у мені продовження своїх нереалізованих планів. Мої батьки дуже щасливі, що я є студентом педагогічного університету. До речі, Наталя Миколаївна Поплавська, завідувач кафедри журналістики, викладала у моєї мами давньоруську літературу, а Петро Степанович Федоришин, головний редактор газети «Вільне життя», – зарубіжну літературу.
Мій дідусь жартує, що за столом зібралась кафедра філологів. Моя бабуся, вчитель української мови і літератури із 44-річним стажем, пригадує період, коли усі в її рідному селі Різдвяни голосували за розумну людину, вченого, викладача університету Володимира Ярославовича Мельничайка. Це поважний чоловік, толерантний, приємний у спілкуванні.
Моя тітка, Катерина Любомирівна Бурда, теж навчалася у цьому університеті. Сьогодні вона, кандидат педагогічних наук, викладає українську мову у медичному університеті.
Чому я вибрав саме Тернопільський національний університет імені Володимира Гнатюка? Думаю, ні в кого не виникне сумнівів, адже це мій усвідомлений і правильний вибір. Я горджуся тим, що навчаюся в одному з найкращих педагогічних закладів України.
Магістрант факультету філології і журналістики,
Андрій Міц
Андрій Міц
