Обдаровану студентку представляє спільноті доцент кафедри української мови та методики її навчання факультету філології і журналістики Лариса Михайлівна Головата.


Олеся Балаш народилася на Львівщині 4 травня 1999 року. Навчалася в Старицькій ЗОШ І–ІІІ ступенів Яворівського району. Вірші почала писати у старших класах. Між музикою, поезією і англійською мовою вибрала останнє.


Сьогодні – студентка групи АМ–22, у майбутньому – учитель англійської мови.

Олеся має широкий спектр захоплень: закінчила музичну школу з вокально-бандурного класу, неодноразово брала участь у всеукраїнських конкурсах, гастролювала у складі ансамблю «Мальованка» містами України.
  

Пропонуємо вашій увазі декілька поезій Олесі Балаш.

Більше віршів і фото див. в альбомі  #таланти_ТНПУ

Спіши до того, хто спішить

 
Живи лиш так, щоб було, що згадати,
Цінуй і дня, і ночі кожну мить,
Що буде далі, не потрібно знати,
А серце від емоцій хай горить.

Цінуй того, хто поруч тебе завжди,
І відпускай минуле, що болить.
Усе, повір, колись погасне,
Тож поспішай до того, хто спішить.

Тони в обіймах тих, хто не відпустить,
І не чіпляйся за утраченого слід.
Що відгуло, тобі вже не повернуть,
Тож бережи того, хто бути поруч зміг.

Згорати можна лиш в руках надійних,
Які зуміють знову воскресить,
В руках міцних і сильних, але ніжних,
Яким не треба буде щось простить.

 

Загадка

Він дивився на неї, як на загадку,
Заглядав якнайглибше в очі її,
А прокинувшись, згадував знов на світанку
І боявся, щоб була вона не тільки у сні.

Усі родимки рахував він знову і знову
На її білій шиї й тендітних плечах,
І хотів, щоб світились йому лиш одному 
Теплі іскорки в її синіх глибоких очах.

Його пальці плутались так вперто в волоссі
І мурашками бігали по ніжній спині.
Він милувався веснянками на тоненькому носі
Й цілував милу ямочку її на щоці.

Він її пригортав надійно до себе
І сховати від холодного світу хотів.
Якби крила він мав, то, напевно, у небо 
В обіймах із нею давно вже б злетів.