Студенти та викладачі факультету

філології і журналістики

 взяли участь у поетичному марафоні 

«Поезія – це свято, як любов»

до Всесвітнього дня поезії

Із першими весняними променями на землі прокидається усе живе, природа відроджується після довгого сну. Весна – пора для щастя, радості, краси, несподіванок, дивовижних подій. Саме у цей час народжується поезія. Хто вона така? Ніхто не знає. Кажуть, що приходить до людини лише раз, проте на все життя.

Поезія – щось більше, ніж слова. Вона закрадається до найглибших куточків людської душі, спонукає до роздумів, може викликати у людини найрізноманітніші емоції.

21 березня – Всесвітній день поезії. З нагоди цього величного свята студенти І курсу факультету філології і журналістики ТНПУ ім.В Гнатюка разом із к.ф.н., доцентом кафедри теорії і методики української та світової літератури, куратором академічної групи УФа-12 Скуратко Тетяною Миколаївною та відомим сучасним українським письменником, журналістом, к.ф.н., викладачем кафедри журналістики Вільчинським Олександром Казимировичем відвідали Тернопільську обласну універсальну наукову бібліотеку і взяли участь у   поетичному марафоні «Поезія – це свято, як любов».

Студенти прочитали напам’ять улюблені вірші, вкладаючи у кожен рядочок чисті помисли та щирі емоції (Лісова Зореслава –  поезія «Молитва», Бондаренко Анастасія – «Я егоїстка? Мабуть, ви праві», Григорович Вікторія – «Мама»).


Бондаренко Анастасія читає поезію  «Я егоїстка Мабуть, ви праві»


Григорович Вікторія, читаючи поезію «Мама»

Усі присутні затамували подих. Вони уважно слухали поезію, вели з нею розмову, шукали відповіді на власні запитання та пропускали її через своє серце. Особливе враження на слухачів справив твір Ліни Костенко «Недумано, негадано…», який прочитала Тетяна Миколаївна Скуратко. Майстерне виконання дало змогу зрозуміти кожному, що любов до Слова – це велика сила, яка може все.  Вільчинський Олександр Казимирович вразив усіх присутніх читанням власних поезій та подарував у фонд бібліотеки свої книги.


Вільчинський О. К., даруючи власні книги

Поезія – це слова, які згодом перероджуються у пісню. Ці дві речі споконвіку були нерозривними. Їхня єдність спостерігається протягом тисячоліть. Поезія і пісня – завжди разом. На завершення студентка І курсу Лісова Зореслава подарувала усім присутнім пісню «Київський вальс». Дніпро, каштани, юність… І на обличчі у кожного з’явилась посмішка.


Виконання Лісовою Зореславою пісні «Київський вальс»

Поезія – це душа. Її потрібно берегти, не осквернити, адже у ній міститься уявна таємниця. І відкрити її може лише той, хто готовий збагнути справжню велич і красу Слова. Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі.

Учасники поетичного марафону «Поезія – це свято, як любов», присвяченого Всесвітньому дню поезії

Студентка І курсу
факультету філології і журналістики
Зореслава-Ольга Лісова