2 квітня 2019 року студенти 2 курсу факультету філології і журналістики відвідали Тернопільський академічний  обласний український драматичний театр ім.Т.Г.Шевченка і стали глядачами комедії-притчі під назвою «Вуйцьо з крилами». Перед виставою нам провели цікаву і змістовну екскурсію  театром. Тож ми остаточно переконалися у тому, яким дивним і різноплановим є життя «за лаштунками». Величезний інтерес викликали гримерки, костюмерна кімната та цех, де виготовляють та монтують декорації.


Студенти ІІ курсу у костюмерній кімнаті

Цікавою була і розповідь Папуші Ірини Іванівни (завідувач  літературною частиною театру) про сам театр, його історію, видатних діячів мистецтв  та їхні досягнення. Але найбільше враження справила комедія-притча, створена за мотивами  знаменитого твору Г. Г. Маркеса. Сюжет твору начебто досить простий, але яка потужна ідея у нім прихована.


Папуша Ірина Іванівна розповідає про особливості гриму

Сім’я дівчинки, яка стала після аварії інвалідом, прихистила німого «чоловіка з крилами». Христинка практично єдина, хто повірив у те, що це Ангел. Допоки люди довкола не розуміли «прибульця»  і навіть намагалися запроторити його до психоневрологічної лікарні, дівчинка відчувала душею страждання Ангела і стала на його захист. Хоч сама вона потерпає від нерухомості, але чуже горе переживає як власне. Скільки  ж доброти та співчуття у її маленькому серці!


Фрагмент вистави ''Вуйцьо з крилами''     

У кульмінаційному епізоді  Ангел зникає (відлітає на небеса), а наша героїня  починає ходити. Так автор утверджує перемогу Добра над Злом, переконує нас у тім, що Добро ніколи не оминає хороших людей і сторицею воздається тим, хто його творить. А нам у сьогоднішньому  світі так бракує Доброти, Світла, Віри.   

Хотіла б також відзначити режисуру,  декорації, музичний супровід, спецефекти (чого тільки вартий реальний дощ і снігопад на сцені)  і, звісно, чудову гру всієї акторської трупи. Неперевершеною у своїх рухах на сцені та діалогах була виконавиця ролі Христинки (Оксана Яцишин). Але максимум овацій цілком заслужено отримав «вуйцьо з крилами» (його зіграв Євген Лацік). Усю виставу він творив  практично «на німо», з відкритим ротом, перебуваючи у незручній позі, але все за нього сказали його жести, міміка, вираз очей. Неймовірна майстерність. Так хочеться, аби світ довкола нас став добрішим, а люди в ньому здоровими, щасливими і притомними, себто думали не лише про практичний інтерес, а й про те вічне, що визначає наше буття сьогодні і завжди.


Доцент Вашків Л.П. і студенти ІІ курсу перед переглядом вистави

Слободян Галина