Як ми вже повідомляли, в ТНПУ ім.В.Гнатюка відбувся Конкурс поезії

Друге місце у конкурсі поезії, що відбувся на факультеті філології та журналістики, посіла Юліана Нестерович – третьокурсниця цього факультету. Юліана народилась 22 серпня 1999 року в мальовничому містечку Гусятин на Тернопільщині. Закінчила ЗОШ І-ІІІ ст. смт Гусятин. Під час навчання зарекомендувала себе як юна поетеса, журналістка, казкарка, ведуча. Була неодноразовою переможницею шкільних, районних, обласних та Всеукраїнських конкурсів. У 2016 році Юліана Нестерович здобула 1-ше місце у Міжнародному творчому конкурсі «Малюнок, вірш, лист до мами» (поезія «Мамина рима»), організаторами і партнерами якого були Міжнародний культурний центр «Сяйво», Міжнародна школа «Меридіан» та Київський міський центр сім’ї «Родинний дім» при Київській міській державній адміністрації.

Роботи Юліани друкувалися в газетах «Наше слово», «Вісник Надзбруччя», «Вільне життя», «Журавлик», «Розкажіть онуку», в альманахах «Проба пера - 2», «Подільська толока». Її поетичні твори звучали зі сцени під час читання патріотичної поезії, звучали по радіо. На сьогодні Юліана бере активну участь у громадському та творчому житті міста, університету.

Твори юної поетеси – надзвичайно чуттєві, хвилюючі, передають її залюбленість у рідну землю, рідне слово.
Мар'яна і Зоряна Лановик

Я ці верби люблю

Я ці верби люблю. Я сама – ця верба.
Я заплутаюсь в косах трави…
Ці дороги найперші я в світі пройшла
З найдорожчими серцю людьми.

Що ночами колише жита.
Тут молитви до Бога летять навпростець,
Кожна днина – завжди золота.

Я розтану у шумі дощів…
Там, де сонця останній покіс догора, –
Херувими співають вночі.

Я – сльозинка на віях весни.
Тут сміються і плачуть дуби вікові,
І казкові зимують тут сни.

Хоч багато доріг, а проте
Наймиліша з усіх – та, що кожен пройшов,
Що до рідного дому веде.

Серпневий день

Серпневий день.

Він пахне медом

серед безмежжя споришів.

Серпневий день.

Так людям треба

хоч трохи літа для душі.

Серпневий день.

Він пахне полем,

волошками в густих житах.

Серпневий день

сміється болем,

горить, неначе Фенікс-птах.

Серпневий день.

Сяйливий сонях.

Плаксива осінь вже в путі.

Серпневий день.

Зима на скронях.

І вічний серпень у душі!

Осінній монолог

Я люблю тебе, Осінь, за те,

Що у мене ти ще не забрала:

За волосся калини густе,

За слова, хоч їх було мало…

За шовкові, криштальні дощі,

Ми удвох їх проплакали, Осінь…

За багряні, насуплені дні,

Що неквапом бредуть у просинь…

Я люблю тебе, Осінь, за мить,

За сяйливу веселку у небі.

Я буду тебе, Осінь, любить,

І нічого взамін не треба.

Лицемірна квітуча весна –

Життєлюбна така до нестями –

Мого болю напилась сповна

І блукає по світі п’яна.

Тож тепер я багрянець люблю.

Хоч ти, Осінь, – гірка сатира,

Я з тобою свій біль розділю,

Ти принаймні зі світом щира.

Музи смакують груші

Музи смакують груші.

Пильно вдивляються в світ.

Линуть людські до них душі,

Музи смакують груші.

Світ – замальовка із туші.

Сонно посопує кіт…

Музи смакують груші,

Творять собі неофіт…

Пожовтіло листя – і жовтіє небо

Пожовтіло листя – і жовтіє небо…

А мені від тебе ласки більш не треба.

Опадає листя та й землі на груди,

А мені все рівно, що там скажуть люди.

Я зберу в долоні золотисту пряжу

І про  нас нічого подрузі не скажу.

А забуті вірші нагадає вітер,

Ми були в коханні щирі неофіти.

Мабуть, просто в долі трохи інші плани,

Долі що до того, що у нас кохання?

Може, дощ кислотний на серця нам випав,

Пожовтіле листя пожовтіло в липні.