Таланти ТНПУ:
Людмила Захарук має багато захоплень
і навіть потрапила в Книгу рекордів Ураїни 

Доцент кафедри української мови та методики її навчання факультету філології і журналістики Лариса Михайлівна Головата продовжує відкривати для нас таланти студентів університету. 

Захарук Людмила Богданівна навчалася в Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка на інженерно-педагогічному факультеті. Здобула дві спеціальності: «Вчитель технологічної освіти» та «Викладач у галузі комп’ютерних технологій». Працювала вчителем трудового навчання. З 2019 року працює інженером на факультеті філології і журналістики.

З дитинства любить займатися бісероплетінням (у 2016 році потрапила в Книгу рекордів Ураїни за найбільший витканий рушник з бісеру), багато часу приділяє вишивці, пише вірші, захоплюється музикою і не зраджує вибраній професії, яку безмежно любить.

Пропонуємо вашій увазі вірші з доробку Людмили Захарук та її вироби.

 
- В улюбленій авторській вишиванці
- Ось такий він, рушник, що потрапив у Книну рекордів України

***

Осіннє листя на землю упало,

Навіявши спогади трішки сумні.

Воно мені знову тебе нагадало

І те, якою щасливою була я тоді.

Небо хмарне вже осінь віщує,

 Насіявся вранішній теплий туман.

Я по вулиці йду, я ніяк не забула, 

Своє перше кохання, що п'янить мов дурман.

Чому ти зараз далеко? Я ж усе розумію,

Адже іншого виходу в тебе нема.

Я хвилююсь за тебе, як тільки умію

І завжди сподіваюсь, що це недарма.

Заслужений диплом магістра  (з відзнакою)

Знову осінь насипала листя, 

Знову пишу я свої вірші

Я так хочу тобі похвалитись-

Розповісти, що зараз у мене в душі…

Ці слова- не допишу сьогодні,

Не закінчу я зараз у вірші рядки.

Не тому, що лінива я зовсім,

Все тому, що закінчились мої думки

На улюбленій роботі



     ***

Нічого не змінилось- я така ж,

Лише вже не така наївна, як раніше.

Уже не довіряю всім я просто так

І людям я чомусь не вірю більше.

Я припинила плакати вночі

Через звичайні докори сумління,

Закрила своє серце на ключі

І, знаєте, я стала зовсім вільна.

Я не цікавлюся життям чужим,

Недоліків у інших не шукаю.

Я не біжу до мрій в рожевий дим,

Бо все, що мені треба, я вже маю.

Безглуздих бесід зменшила пейзаж

І в кожні дні люблю я тільки тишу.

Нічого не змінилось, я така ж

Й такою назавжди залишусь.

Великодні писанки з бісеру. Автор Захарук Л.

***

Чому коханих ми втрачаєм,

Чому ми плачемо вночі

І на побачення весь час ідемо,

Але до нас ідуть не ті...

Не ті, з ким ми гуляли вечорами

І рахували зорі восени,

Не ті, кого так довго ми чекали, 

Й молилися, щоби від горя вберегти.

Не ті, кого так міцно обіймли

І відчували серця ніжний стук,

Кого так віддано кохали

І голосу почути мріяли ми звук.

Чому тепер ми ходимо сумними?

Чому із іншими тримаємось за руки?

Де ж ділося велике те кохання,

Коли до ночі не могли заснути?

Тепер шукаємо у в інших ми заміну

І проводжаємо знов поглядом не тих,

З ким так хотілось старість зустрічати,

У кого тонули так ніжно у руках.

Багато хто вам скаже: «Я не знаю»

А дехто мовить: «В цьому лиш твоя вона»

Та знаю я значні слова: 

«Цей шлях повинна я пройти сама».

***

Якби не було важко-ти терпи,

Зчіпивши зуби-не кричи від болю

Через усі проблеми до мети дійди

Не дай упасти посеред дороги.

Найращий спосіб-інколи мовчати

Не відкривати свою душу всім підряд.

Найкращого завжди доводиться чекати, 

І щастя не приходить просто так.

Єдиний спосіб-взяти й відустити

Того, хто не вартує твоїх сліз

Ну доведеться серцю поболіти, 

Такий, нажаль, жорстокий світ.

Ти почекай..., перетерпи

Десь щастя ходить зовсім близько.

Життя своє прожити не спіши

Боятися не треба, що не встигнеш.

Шануй ти маму,тата, всю родину,

Адже не кожному дано таке:

Відчути себе люблячою дитиною

І притулитися у батьківське плече.

Не заздри, бо не знаєш сам,

Як важко працювала та людина,

Зазнавши нелегких життєвих драм.

Ти почекай…,  перетерпи...

Я знову повторюся у словах:

Усе, що заразмаєш, не згуби

Своє багатство ти тримай в руках.

***

Важкий момент? Не бійся, все мине,

Життя нам іноді сюрпризи підкидає.

Ти, головне, не загуби себе,

А все погане, знаєш, все минає.

Ти знову запитаєш: "Чому я?

Чим завинила? Що не так зробила?"

Тобі сам Бог подарував життя,

І подолати все у твоїх силах.

А сльози на очах- то не біда

Твій ангел поруч, він тебе врятує,

Найважливіше у житті- твоя сім'я,

А ти молись до Бога- Він тебе почує.

Все буде так, як хочеш ти,

Лиш почекай, перетерпи і зрозумієш,

Що можна у житті багато досягти

Усе попереду, і ти усе зумієш.

Люби, кохай, усього добивайся,

І пам'ятай, що ангел за спиною,

А сльози по щоках- це прояв сили

Все буде добре, адже Бог з тобою

***

Згадаю я стомлені мамині руки,

Усмішку простеньку на рідних устах, 

Глибокі й такі щирії очі,

Їх кожної ночі я бачу у снах.

Згадаю дитинство своє безтурботне,

Коли не було ще ні сліз, ні біди,

Коли молодою була моя ненька,

Й щоднини гуляти ми разом могли.

Матусю! Моя дорогенька!

Сама я зосталась в чужому краю, 

Пробачте мене, Ви, будь ласка, рідненька,

Що Вас залишила я зовсім одну.

Я хочу до Вас пригорнутися знову,

Хвалитися Вам, що я маю в житті:

«Здійснилися мої великі всі мрії

Хоч важко вдалося усе це мені.

Згадаю я Ваші безсоннії ночі,

Коли я хворіла, а Ви, як завжди,

Лишали всі справи й молилися Богу,

Свою всю любов мені віддали.

Скажу я звичайні, важливі слова:

«Люблю я Вас щиро, моя рідна мамо,

І дякую Вам за дарунок життя!»