« Ти за мене, брате, помолись »

Ти за мене, брате, помолись,
Тихо й щиро прочитай молитву,
Вранці  побратими піднялись
На криваву і запеклу битву.

Ти за мене, брате, помолись,
Попроси для мене ласки в Бога,
Щоб живим додому повернувсь
І щасливою була моя дорога.

Як колись в дитинстві вчила мати.
Ця молитва допоможе нам
Наших ворогів усіх здолати. 

Сонце ясне  десь за хмароньку сідає.
Вже кремлівський зайда зарядив,
Нашу землю «градом» накриває.

За усіх від Заходу й до Сходу,
Лиш тоді додому повернусь,
Як здобудем для усіх свободу.

А впаду в бою від кулі ката,
Ти за мене, брате, помолись
І гордись, що мав такого брата.

Джинджириста Соломія Василівна

У стінах рідного університету

«Вітре сильний, брате вільний» 

Вітре сильний, брате вільний,
Ти мені скажи,
Що ти бачиш, вітре сильний,
В чужій стороні.

Ген за океан,
Розкажи, чи є там правда,
Підлість і обман.

Нарід прожива,
Як на шмат святого хліба
Гроші заробля.

Влітку, восени,
Чи кричать від страху діти, 
Боячись війни?

Ти прилинь з дощем.
Забери з душі тривогу,
А із серця - щем.

Душу роздира,
Бо у краї моїм ріднім
Знов страшна війна…

Хижа і бридка.
Молодих, красивих хлопців
Жадно пожира.

Забери від люду мого
Лихо і печаль,
Віднеси його далеко,
Аж за неба край!

Ти з дощем прилинь,
Від печалі, сліз і горя
Душі нам омий.

Щоб з колін устав,
«Ще не вмерла Україна» 
Разом заспівав.

 
Завжди усміхнена дівчина

«Боже милий»

Боже милий, вчини мені ласку.
Ти Творець і Спаситель всього.
Як дитина, що вірить у казку,
Так і я вірю в Сина Твого.

В доброту і спасіння для нас.
В час важкий і в годину тривожну,
Боже милий, не покинь же Ти нас.

Просим миру, любові, добра.
Та найбільше за все ми благаєм,
Щоб скінчилася врешті війна.

Коли "градами" небо горить,
Щоб дружини, батьки, наречені
Перестали в жалобі ходить.

Хоче Захід і Схід розділить,
Тому треба нам всім об'єднатись,
Щоби гадину ту задушить.

Україні піднятись з колін.
Щоб за сотню Небесну молились
Й пам'ятали героїв своїх.

Порятуй Україну і світ,
Розум дай, хто війну починає.
Мужність тим, хто за правду стоїть.

У єднанні є сила народу,
В праці рук і чесності в житті,
Де всі один за одного горою,
Як у ділах, так і в боротьбі!

«Тобі»

Тобі я б хотіла усе розказати, 
Для мене ти більше, ніж просто прохожий.
Я мрію в обіймах твоїх засинати,
Бо ти особливий, ні на кого не схожий.

Ми бачимось рідко і не завжди,
Та кожної ночі про тебе гадаю.
Ти навіть не знаєш, як важко мені,
Я думкою тихо про тебе згораю.

«Цінуйте. Шануйте. Любіть»

Цінуйте ту мить, коли з рідними поруч,
Допоки ще можна міцно обняти.
Цінуйте той час й поглядайте праворуч,
Бо він має здатність когось забирати.

Кажіть про любов свою трохи частіше,
Допоки ще можна за руку узяти.
Кажіть, і на серці вам стане тепліше,
Бо потім не буде кого цілувати. 

Шануйте їх слово, що мудрості вчить,
Допоки ще можна почути.
Шануйте та добре вслухайтесь у них,
Бо потім  часу не вернути.

Куди летять безжально ці літа?
Не встигла оком і зморгнути,
А вже минув не рік, а два,
І по сей день не можу я збагнути.

Куди летять безжально ці літа?
Так молодість від нас тікає.
Як раптом вкрила скроні сивина,
А завтра мить  - і вже немає.

Куди летять безжально ці літа?
Куди? Чому? Не знаю...
І розумієш, так буває — це життя.
Ти все одно усього не пізнаєш .

Вже забули, напевно, назавжди, 
Хто ми є і де живемо.
Яка мова у нашій країні,
А якою розмову ведемо.

Лиш послухай, як гарно щебече...
Це не мова, а спів солов’я.
Та проблема у тім, що оте, молодече,
Забуває про власне ім’я.

А скільки слів забутих, «непотрібних»,
Кому потрібна українська мова?
І прикро, що думок багато хибних,
Та це про інше вже розмова.

Так хочеться побільше чути свого
Учитися, творити, розвивати.
Я згідна, не цураймося й чужого,
Але потрібно й міру в цьому знати.

І хто ж створив таку тендітну, мелодійну. 
Плекав тебе б із вечора до рання,
Бо ти, як зірка, що яскраво світить,
О мово, ти - чудовий спосіб спілкування!