Народилася Василина 14 січня 2001 року в містечку Гусятин на Тернопільщині. У 2018 закінчила ЗОШ І-ІІІ ст. смт. Гусятин, а у 2016 –  музичну школу класу фортепіано. Зараз є студенткою 4 курсу факультету філології і журналістики Тернопільського національного педагогічного університету ім.В.Гнатюка, про який мріяла ще з 8 класу. 

Бере активну участь в організації та проведенні літніх християнських таборів «Веселі канікули з Богом» та є головою спільноти «Марійська дружина» на парафії Покрови Пресвятої Богородиці. Отримує безмежне задоволення від співпраці з дітьми. 


Радісні миті табірної практики

Творче натхнення з’явилося вже у студентські роки. Надзвичайно мотивується молитовним співом у церкві (літургії, молебні), спілкуванням із близькими, читанням пізнавальної літератури та переглядом різноманітних фільмів. Любить подорожувати та відкривати для себе нові місця.

Історія однієї троянди

Як усі, я стояла в довгій білій вазі, наповненій свіженькою, кришталево-чистою водою. Хоча… Ні, не як усі. Мій блідо-рожевий колір зовсім не був схожим на інші. А вибір у цьому магазині чималий: білі, жовті, помаранчеві, червоні з різними відтінками. Тут привітні продавці, клієнти часто сюди приходили. Та потреби у всіх різні. Когось обирали для пишного весільного букету, когось на яскраву вечірку в честь дня народження чи іншого свята, деякі стали окрасою Божого храму, деякі виставляли на своєму робочому місці працівники офісів, а інші, на жаль, відправлялися на чиюсь домовину, адже звичайних вінків зараз ніхто не купляє.

Кожна троянда чекає, поки її оберуть. Недарма кажуть, що для кожного товару є свій покупець. Ось, здається, і мій прийшов. По чому я це зрозуміла? Хлопчина, років п’ятнадцяти, вже декілька хвилин стоїть та уважно оглядає мене, кажучи, яка я красива й запашна. Щира дівчина, що тут працює, запитала юнака, з якої нагоди і для кого він вирішив придбати красуню-троянду. Назар (саме так його звали) розповів, що його мама є палким поціновувачем квітів.

- У нас  ціле подвір’я насаджене різнобарвними квітами, це мамине хобі. Я йшов зі школи, випадково побачив і вирішив зайти, зробити мамі сюрприз. Вона буде в захваті, оскільки квіти від сина – завжди приємно.

Він акуратно взяв мене в свої руки, оплатив, подякував продавцю і попрямував додому. Куди мене принесуть? Чи будуть за мною як слід доглядати? Поки ще невідомо. Одне я знаю точно – рано чи пізно таке станеться з кожною трояндою, а новенькі «колеги» вже скоро поповнять ряди в магазині.

Віяв легенький вітерець, тож усі перехожі могли насолодитися моїм чудовим ароматом. Та і сам голубоокий хлопець щоразу поглядав на мене. 

- Дякую, Назарчику, – промовила радісно мама. Обнявши сина, вона притулила і мене до себе. Згодом поставила в розкішну вазу на кухні та ще довго не спускала з мене очей. 

Саме тут тепер моє місце проживання. Я відчувала, що знаходжуся в рідній домівці. Тут дуже добре. Щоразу, перебуваючи на кухні, мама милувалася мною та моїм ніжним кольором. Яскраві сонячні промінчики зігрівали своїм теплом, а господиня своєю турботою і трепетним поглядом, який пронизував кожну мою пелюсточку. Це допомагало моїм листкам не так швидко впасти і вкрити собою коричневу плиту…

Улюблені квіти


Присвята о. Віктору Максимцю

З нагоди 10-ї річниці ієрейських свячень

І щоб життєвий путь складався із чудес!


З духовним наставником - о.Віктором

З нагоди 160-ї річниці перепоховання Т. Шевченка