Дозвольте відрекомендуватися - Мар‘яна Ягнич

1

Вже сходить сонце – волі паде тінь
на мою землю. Грають честю роси
і обмивають брудний шлях століть,
що нам лишили після себе орки.

його поглинула пітьма і в пущу
поволокла з собою. Стільки зла, 
а ми нескорені та руки не опустим!

упав навколішки поганий НЕДОбрат. 
Їхня душа – це завжди темні ночі…
Сліпцям не вдасться знищити наш сад.

Народ мій сильний. Високо в зеніті
лютує воля, кожного спече,
хто без запрошення свою поганську лапу
до мого Сонцекраю  простягне!

2.

Розкажи, за що вмирають діти 
і нестерпно так шматує серце біль?
Їм усім ще жити і радіти
треба було. Боже, рани зціль!

жінка народила немовля,
а скільком судилось ще померти?
Як так може гаснути життя?

як Ти міг дозволити орді
так нещадно мою землю вмити
у крові невинної душі?

коли ворог знищує весну?
Я прошу Тебе, нехай не плачуть діти,
не клади так швидко у труну…

3.

На війні співають оди смерті,
Тішачи своє тверде нутро,
А в житті усі бояться вмерти,
Б’ють у храмах Господа чолом.

Перед зброєю, чеканять сталі грань,
Та у миті слабкості, не вперше
Небом котить грім жінок ридань.

Під алеґро падають світи.
Кров стікає липко по асфальті,
Та нема свободи без війни.

Брата, закриває мряка дух,
На війні, здається, ми як безголосі:
Кожен день – це день нових розрух

Ця війна допомогла збагнути
Хаос – не надійний поводир.
Ворог залишає після себе трупи,
Ми ж своїм нащадкам лишим МИР

4.

Я пам’ятаю тихий сон казковий,
Що бачила, коли була мала:
Стоїть матуся, ніжно чеше коси,
І лине пісня, тиха і сумна. 

Так тужить, моє сонечко яскраве,
Бо доня уже виросла давно. 
Передає мені щораз вітрами
Своє безмежно лагідне тепло. 

Та знаю, що для неї буду все
Здаватись мила, ще зелена і невміла,
Й горнутися під мамине плече. 

Книга… Затишок… Натхнення… Так було, так і буде

5.

Стоїш на роздоріжжі і мовчиш.
Напевно, ти не знаєш, як вчинити
По совісті... А у душі кричиш,
Бо вибір кожен з нас має зробити.

І зло, й добро змагаються за тебе.
В своє нутро глибоко подивись, 
бо ХТО ти насправді вирішити треба.

Байдужість, мов чума віків.
Нелюдський світ сьогодні вимагає
Холодних серцем та без почуттів.

Добро і зло – гармонія Землі.
І тільки ти могутньою рукою
Можеш здригнути чаші терезів.

Чий бік береш, за ким будеш іти.
Черствих на душу зараз так багато,
Ти тільки спробуй світлу віднайти.

Стій! Зупинись! Вдихни на повні груди.
Не поспішай! Вона уже прийшла.
Зимового морозу більш уже не буде.
Душа весною прагне-бо тепла.

...

Тепла від сонця, усмішки від мами,
Легенький вітерець в волоссі знов.
Як швидко можна холод подолати,
Коли в очах горить вогнем любов.

...

Любов до світу, до всього живого,
Любов до рідних й до чужих також.
Любити - просто, важко не любити,
Й з душі не випустить зимових стуж.

...

Весна прийша. А може й в тобі
Також буяє цвітом ця весна?
Не стримуйся. Зимі вже годі
ходити в світі, і в людських серцях.


А влітку ми поїдемо у Крим…

Багато правди в тих роках,
Що ти прожив у цьому світі.
Ми всі вчимось на помилках.
Життя для нас найкращий вчитель.

Що у житті буває просто.
Та коли навіть сильно впав
Вставай... Щось виправити завжди можна.

Можливо, цього й не хотіли.
І за мету собі постав
Пройти його на совість, щиро.

Безвиході в природі не існує.
Коли чогось не знав, скажи - навчусь,
Іди вперед, а час усе лікує.

Пресслужба ТНПУ