Місце щасливих людей.

 Репортаж з бомбосховища ТНПУ

Четвер, 27 жовтня. 3-тю за рахунком пару перериває вже всім українцям ненависний протяжний звук сирени. Він означає те, що почалася чергова повітряна тривога. Без паніки та метушні студенти групи Ж-24 збирають сумки та рюкзаки й спускаються в укриття, дбаючи не лише про дотримання відповідних правил, але й про власне життя. 

Дойшовши до входу у бомбосховище, ми бачимо величезну чергу. Останній раз бачила таку лише у паспортному столі. Але тут, власне, немає чому дивуватися: в основному корпусі ТНПУ проходять пари у сотень, а то й у кількохтисяч студентів.

Не дивлячись на розміри утвореного натовпу, просувається він доволі швидко. Тож через 2-3 хвилини ми опиняємось у вузькому коридорчику з низькою стелею, обабіч якого стоять лавочки. Прямо знаходиться невеличка підвальна аудиторія з партами та речима першої необхідності: в ряди розміщені блоки з водою та аптечка. Повертаємо праворуч та бачимо просторе приміщення з рядами парт та крісел, за які вже прилаштувалися студенти та люди, які вирішили перечекати тривогу в найближчому укритті.

«Не штовхайтеся! Пропустіть мене, будь ласка», «Ходіть сюди, я знайшла вільне місце», «Хтось має щось поїсти?» – в унісон лунає з різних куточків підвалу. Сховище для студентів це не тільки приміщення, де можна фізично захиститися від атаки окупантів, але й морально огородити себе від паніки й нав‘язливих думок. Тут кожен зайнятий чимось своїм: здобувачі освіти співають, вчаться, їдять, сплять та просто говорять.

Навіть сирена не стає перешкодою навчанню

При вході одразу чути такі слова як «суспільний устрій», «соціальний устрій» та «Козаччина». Напевно, це студенти історичного факультету повторюють вивчений матеріал. За пару кроків від них вже інші дівчата також вивчають історію. Тільки тепер не лише усно обговорюють тему, а й опрацьовують її за допомогою ноутбука і таблиць.

Під час війни особливо важливо знати історію своєї країни

«Ви не бачили моїх студентів?» – чую позаду себе. Це Олеся Ярославівна шукає першокурсників, пару з якими мала б зараз проводити.

Йдучи далі, у невеликому коридорчику бачимо магістрів-аналітиків, які активно щось обговорюють. Кажуть, що проводять пару з аналітики всесвітньої історії.

Магістри-аналітики під час імпровізованої пари

За 2-3 метри історія плавно перетікає у хімію: тут проходить пара, тема якої, як дізнаємося з презентації на ноутбуці викладача, «Органічні сполуки». Студенти уважно слухають про альдегіди, спирти та карбонові кислоти. 


Хімія по сусідству 

Своєрідну атмосферу роблять за допомогою пляшки з водою та ліхтарика, утворюючи такою грою світла красиві візерунки на стелі.

«Ти признайся мені…», – починає лунати в сусідньому ряду. Знайомий мотив підхоплюють усі, і вже за кілька секунд мелодія «Червоної рути» лунає всім підвалом. Після всім відомої пісні Володимира Івасюка чуємо ще одну знайому пісню, але вже не голосами студентів, а з музичної колонки. «Цей сон, цей сон мені щоночі сниться…» набуває нового значення, дивлячись на студентів, для яких тривога – це шанс хоча б пару хвилин поспати та відпочити від навчання.


Для когось повітряна тривога - саме час поспати!

Пройшовши трішки далі, бачимо журналістів-першокурсників, яких шукала Олеся Ярославівна. Вони щось активно обговорюють і кажуть, що для них якоюсь мірою добре зараз бути в бомбосховищі. Староста групи, Наталя Романів каже, що чомусь тільки тут у них відбуваються щирі душевні розмови, під час яких одногрупники дізнаються щось нове одне про одного.


Журналісти-першокурсники за душевними розмовами

Повертаючись на своє місце, починаємо відчувати пряний аромат смаженої картоплі з соусом, який викликає нетерплячість у студентів, які вже 40 хвилин сидять у підвалі. «Ми купили їжу в «Кампусі». Він зараз відкритий. Якщо хочете, можете також піти взяти», – кажуть Інна і Марія, які і влаштували собі перекус.

Дістаючись до свого місця бачимо, як Віка дістає пакуночок з млинцями. «Вирішила зробити перерву між розв'язуванням кросворду», – каже дівчина. Поруч з нею Інна також займається подібною справою, щоправда у телефоні.


Обід за розкладом

Пройшло півтори години з початку тривоги. З кожного другого телефона масово залунало «Увага! Відбій повітряної тривоги!». «Ура!», – одноголосно закричали студенти та одним великим натовпом попрямували до виходу з укриття.

Студентка групи Ж-24
Ірина Канюка