Україна має 24 неймовірні області та Крим (обов'язково повернеться додому), які можна досліджувати впродовж усього життя. У кожного терену свій колорит, особливості, визначні місця, хоча нині їх усіх складно побачити, бо війна стала перепоною. Але можна й варто пізнавати красу рідної Тернопільщини, позаяк вона має автентичну атмосферу, неймовірно привабливі “декорації”, у яких розкривається велика українська душа. 

Учора ми з кафедрою здійснили захопливу мандрівку в Рукомиш-Язловець-Бучач. А Богдан Гавришок (той самий!) знову здивував цікавими розповідями про скельний монастир у Рукомиші, Язловецький замок, ратушу і костел у Бучачі. Історія цих місць зачаровує, та й сам Богдан – ходяча енциклопедія! – вміє розповідати захоплююче і переконливо. Подорож тривала весь день. Утомлені, але з новими враженнями від побаченого і почутого, ми повернулися додому...

 
І я впевнена, що кожен з нас ще довго згадуватиме цю поїздку, намагатиметься розгадати історію таємничого Пінзеля, дивуватиметься мужності останнього упівця Юрія Михайлецького, який 20 років переховувався у криївці й здійснив акт самоспалення, щоб не потрапити до рук кагебістів, удячно схилятиме голову перед пам' яттю блаженної Марцеліни Даровської, яка створила першу християнську школу-інтернат для дівчаток зі шляхетних католицьких родин.

І у наших душах звучатиме “Kyrie eleison” – “Господи, помилуй мене” – найвідоміша молитовна формула, яку ми почули, зайшовши у прекрасну будівлю бучацького костелу...