Студенти ТНПУ згадували 

трагедію Голокосту

   
У п’ятницю 2 лютого студенти кафедри теорії і практики перекладу факультету іноземних мов взяли участь у першому в цьому семестрі кінопоказі від Кіноклубу Докудейз при ТНПУ ім.Володимира Гнатюка. Для перегляду було запропоновано фільм «Між стінами - історія Аарона Вайса».

Цей фільм - про звичайну родину євреїв, які знайшли в собі надлюдські сили, щоб жити й вірити в людяність у неймовірно тяжких умовах. Цей фільм - про їхніх звичайних сусідів, які знайшли в собі надлюдські сили, аби рятувати вісім євреїв впродовж довгих місяців у неймовірно важких умовах. Цей фільм - про найвищу міру гідності й людяності, яка тільки є в цьому світі.
  
Лекція Олександра Степаненка
  
Перегляд кінофільму

Фільм розповідає, що до 1941 року в містечку Бориславі мирно жили поляки, українці та євреї. Коли німецькі фашисти окупували Борислав і почали масово нищити євреїв, родина Вайсів обладнала укриття між стінами будинку й сараю. В укритті шириною трохи більше метра можна було тільки сидіти або лежати. Говорити можна було тільки  пошепки. І ні в якому разі не можна було виходити з укриття, бо фашисти виявили, що Вайсів немає в гетто і не було серед розстріляних, тож їх шукали по всьому Бориславу. Українська сусідка пані Юля годувала родину Вайсів із 3-х дорослих і чотирьох дітей багато місяців. Коли ховатися між стінами стало небезпечно, інша сусідка - полька - допомогла родині перебратися у "сліпий підвал" у фундаменті дитячого садка. Вона попросила Вайсів взяти з собою ще одного єврея, якого переховувала у своєму домі. Вісім євреїв прожили у ніші під підлогою дитсадка до самого звільнення Борислава від фашистів - до серпня 1944 року. У фільмі Аарон Вайс, якому на початку фашистської окупації було 12 років, розповідає, як жилося йому й братам та сестрі у тих сховках, які ігри вони собі вигадували, як рили канавки у глині, щоб там збиралася вода для пиття, як перемагали страх і мріяли помститися за розстріляних бабусь і дідусів...


Обговорення

В обговоренні стрічки взяв участь Олександр Степаненко, голова ГО «Гельсінська ініціатива-ХХІ, Член Правління Української Гельсінської спілки з прав людини, модератор «Кіноклубу на вулиці Зеленій», автор презентації «Поняття злочину проти людяності, геноциду, воєнних злочинів та агресії. Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Рафал Лемкін та Герш Лаутерпахт», яку було запропоновано студентам та викладачам.

Зокрема Олександр Степаненко зазначив: «Чому вважаємо, що розповідь про трагедію Голокосту – це актуально? Чому важливо згадувати і проговорювати ті історичні події, від яких нас віддаляє вже 80 років? Культура пам’яті про Голокост значною мірою виступає і чинником єднання для усіх європейців і маркером пошанування цінностей людської гідності та прав людини. На жаль, в Україні процес виховання цієї культури пам’яті протікає повільніше, аніж хотілося б. Навіть якщо згадаємо про найбільш відому подію в історії Голокосту на українських землях – трагедію Бабиного Яру у Києві – мусимо констатувати, що справа його меморіалізації ще далека від завершення. Якщо йдеться про Тернопільщину, то досі не позначено місця існування єврейських гетто у жодному з наших міст. Ви марно шукатимете на Тернопільщині вулицю або площу, названу іменами Праведників народів світу – українців. Практично всі місця пам’яті про жертв Голокосту у нашому краї облаштовані за ініціативи та коштом міжнародних єврейських земляцтв. Тому щорічне нагадування про Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту актуальне і необхідне. Історія Голокосту є частиною історії України, як і загалом історія єврейського етносу в Україні. Її необхідно вивчати і популяризувати». 

Студенти активно залучилися до обговорення стрічки, наводили приклади з історії власних родин. 

Наталія Пасічник, 
Орислава Іванців,
Людмила Загородня,
Наталія Закордонець