Кардинальне переосмислення крос-культурного діалогу у часі війни безпрецедентно актуалізувало  проблему перебування людської душі в тенетах феральної енергії – між іронічним скепсисом царства земного і «великою скорботою» Царства Небесного. 

Ось чому виховання національно-культурних цінностей у майбутніх фахівців, зокрема мистецької галузі, недосяжно без заглиблення у духовні джерела цих цінностей – християнські основи життя і діяльності. Одним із чинників вирішення  цього завдання є вивчення курсу мистецької антропології.

Він читається для магістрантів спеціальностей: 014.12 «Середня освіта (Образотворче мистецтво)», 022 Дизайн», 026 «Сценічне мистецтво (Акторське мистецтво)», «Режисура івент-проєктів». Авторський методологічний підхід проф. Кондрацької Л.А. дещо відрізняється від зарубіжних  (Гр.Бакке, Р.Беднарік, А.Гелл,  Т.А.Доусон, К.Кемпбелл, Д.Льюіс-Вільямс, С. Маклін, Н. Майерс, К.Мерфі, М. Петерсон, Р.Сансі Рока, Л.Стівенсон, К.Стюарт, А.Шнайдер, О.Кривцун) і вітчизняної (В.Карпов) концепцій мистецької антропології як діалектичних означень суперечності між мовними можливостями мистецтва та просторово-часовим (натуралістичним чи  діяльнісним) розумінням життя. Їх визначальним принципом постає інстинктивне  «бачення» відповідності естетичного лексикону тексту і раціонально обґрунтованого історико-культурного самопочуття людини – без  каузального з’ясування його  смислу. Роль homo artes за такого підходу зводиться лише до констатації  факту. Його життєва позиція, точніше присутність-відсутність оцінювальної духовної місії,  ігнорується: він лише  «чує  гул землі і гул неба». Питання «комо грядеш?» залишається відкритим. Адресату, таким чином, пропонується роль мандрівника без карти: Істини немає, а правда у кожного своя.

          

Обкладинка Мистецька антропологія. Частина 1

Запропонований Кондрацькою Л.А. методологічний підхід  передбачає з’ясування  християнської екзистенції homo artes через унікальну мить метафізичного пробудження живого досвіду (совісного вибору) віри-любові.

Багаторічний досвід  його реалізації за допомогою перформативної дидактики знайшов відображення у авторському підручнику. Це навчальне видання є спробою активізувати увагу сучасного магістранта-перформера до проблеми людиновідання через художню практику Парусії. Адже історія – це не просто геометрична "вісь", що з'єднує наше сьогодення зі зникомим минулим. Ніщо нікуди не "тікає". Просто йде безперервна зміна світу, в який, як у тісто, кинута закваска Світла Слова Божого. Перша частина підручника (від античної доби до романтизму) зосереджена на каузальності трансформації душі людини мистецтва: від творчої невинності (як дару злету у ієрофанію світлоносної Істини) до самоствердного креативу переніаліста-титана – гомілетика – законодавця– ескапіста (як поступового занурення у пітьму симулякра) у потоці безперервно здійснюваного Суду Божого.

Хто він, Моцарт: «законодавець у царстві духів», а чи самотній ескапіст на шляху до Стрітення? (Аналіз сонати мі мінор для скрипки і фортепіано KV 304 (1ч. Allegro)

Чому ім’я Амадей («улюблениць Божий») композитор вживав рідше, ніж Вольфганг?