Студент ТНПУ презентував синопсис 

та уривки майбутнього роману

Кафедра теорії і практики перекладу здавна славиться своїми талановитими студентами у різних жанрах мистецтва. Так до Міжнародного Дня рідної мови майбутні перекладачі взяли участь в обговоренні синопсису роману свого одногрупника, молодого прозаїка Михайла Погорілого.

Михайло деталізовано розповів сюжет твору, над яким працює. Головний герой роману – мандрівник у часі та літературних світах. Саме тому на сторінках перших розділів з’являються відомі персонажі Віктора Франкенштейна та графа Дракули. Роман задумано як новаторську суміш різних жанрів, де, окрім загальної оповіді, є й елементи комп’ютерних ігор. Постмодерністське фентезі – течія, яка найбільше імпонує Михайлові, його герої – живуть у напіввигаданому світі, який попри все містить ознаки реальності. Пропонуємо до уваги уривок з майбутньої книги автора:

«Вітаю, мій дорогий щоденнику. Минуло декілька днів, які дали ясне розуміння того, що немає мені місця серед славетних. З кожним днем я розумію, що гублю самого себе. Відчуття, наче моя душа стала важкою, а моє серце кам’яним, хоч думав я, що моя доля буде легкою. Я наче в нічному небі місяць загубив. Я зовсім охолов до своєї мрії. Дні рівномірні, життя однозвучне і я застиг на останній межі. Печаль огорнула мене. Схопила мене за шию та душила, з кожним днем стискала її все дужче. Відвідини кімнати батька стали моїм щоденним ритуалом, який вбивав мене все більше після кожного разу перебування там. Сьогодні я вирішив вперше за стільки часу відвідати місце, де спочивають мої батьки і я попросив водія відвезти мене до них. Дорога здавалась дуже довгою, хоча відстань насправді невелика. Коли я прибув, мені було важко наважитись ввійти до склепу, де знайшли спокій моя мати й батько. Коли я все ж таки наважився, я підійшов до граток, зробив глибокий вдих та увійшов. Завдяки світлу ліхтаря я побачив два кам’яних гроби. Це відчуття пустоти в моєму серці з’їдало мене зсередини. Мені хотілося піти й одночасно залишитись. Спогади виринали в моїй голові. Я згадував , як мій батько радів, коли я ще малим сказав своє перше слово “Тато”. Сльози стікали жалісними ріками по моєму обличчю. Мій плач лунав відлунням в тиші цієї темряви. Сили підвели мене і я впав на коліна та сховав обличчя в долонях. Сидів я довго, а, можливо, й ні, я цього знати не можу, але коли печаль трішки відступила і я знайшов сили підвестись, то помітив текст на стіні - “Ми віддали свої життя сонцю, щоб воно світило тим, хто загубився в темряві”. Ці слова повернули мені надію. Я несвідомо торкнувся плитки з текстом, а вона раптово повернулась, бо виявилась секретною схованкою, де був невеличкий ключ. Я, не задумуючись, поклав його собі в кишеню, повернув плиту на місце та покинув склеп». 

Презентація роману

Михайло Погорілий з читачами

Зичимо Михайлові Погорілому натхнення в його роботі, а також успішного пошуку видавця.    

Доцент кафедри
теорії і практики перекладу
Наталія Пасічник